0
0
Після трьох поділів 1772, 1793 і 1795 рр. Річ Посполита перестала існувати як держава, а її території розділили між собою Австрія, Пруссія та Росія. Відновлення Польської держави відбулось більше як за сто років у 1918 р., проте справжня незалежність розпочалась після переходу від тоталітаризму до демократії, від Польської Народної Республіки до справді незалежної демократичної Польщі.
Упродовж тих двохсот років, як пише професор Адам Павловський, “…за відсутності власної території та суверенних державних інститутів, важливим або й найважливішим визначником національної ідентичності була мова”1. Станом на сьогодні, за різними даними, польською мовою розмовляє від 39 до 48 мільйонів осіб2.
Польща значну увагу приділяє захисту своєї мови. Конституція Польщі у ст. 27 визначає, що єдиною державною мовою є польська мова3. У статті наголошено, що це не порушує прав національних меншин. Закон Польщі “Про мову” прийнятий 7 жовтня 1999 р. після втрати чинності попереднього закону від 30 листопада 1945 р. “Про державну мову та мову здійснення влади органами публічної адміністрації та місцевого самоврядування”. В преамбулі закону “Про мову” зазначено, що “польська мова є основним елементом національної ідентичності і є багатством національної культури” та враховує “історичний досвід, коли боротьба ворогів та окупантів з польською мовою була інструментом знищення народності”. Також в преамбулі сказано, що з огляду на глобалізацію існує необхідність захисту польської мови, що збереження польської культури можливе лише через захист польської мови. В поясненні до урядового проекту закону про мову зазначено, що польську мову потрібно охороняти зокрема з огляду на те, що мова є важливою економічною категорією, яка впливає на рівень життя її користувачів у сфері торгівлі, туризму та на ринку праці. Усі державні органи Польщі та громадяни зобов’язані захищати польську мову.
Важливі положення містяться у ст. 3 Закону, де сказано, що захист польської мови полягає в правильному використанні польської мови та протидії її вульгаризації, поширенні знань з польської мови та пошані до діалектів, поширенні польської мови у світі та підтримці вивчення польської мови за кордоном. З практики видно, що зазначені у цій статті положення справді виконуються. Існує чимало безплатних курсів вивчення польської мови для іноземців, мовних центрів з вивчення польської мови для іноземців у різних містах Польщі, а також різноманітні онлайн-курси. Працюють державні програми, запроваджуються стипендії для осіб, які хочуть приїхати в Польщу та вивчати польську мову. Держава пропонує різні гранти для реалізації проектів, пов’язаних з поширення польської культури та мови, культурні обміни, за якими до Польщі приїжджають іноземці знайомитись з польською культурою та вивчати польську мову, в свою чергу польські громадяни їдуть за кордон знайомитись з культурою інших держав. Зокрема, польська мова дуже популярна у Південній Кореї: лише цього року до Кракова для вивчення польської мови приїхало 50 студентів.
Згідно положень закону всі міжнародні договори, які підписує Польща, мають бути перекладені польською. Стаття 7 закону покладає обов’язок використання польської мови у відносинах зі споживачами, в обігу без участі споживачів, а також у трудових відносинах. Звичайно, з цієї норми є винятки, наприклад якщо працівник – іноземець тощо. Назви всіх товарів та послуг, а також всі пропозиції, гарантійні умови, чеки, застережна інформація для споживачів обов’язково мають бути нведені польською. Якщо продукти імпортовані з-за кордону, незалежно, з держави – члена ЄС чи з-поза меж спільноти, обов’язково має бути наклейка з перекладеною характеристикою товару. Реклама також має бути лише на польській мові.
Контроль за дотриманням використання польської мови у відносинах зі споживачами, в обігу без участі споживачів та в трудових відносинах здійснює голова управління захисту конкуренції та споживачів, торгова інспекція та повітовий уповноважений в справах споживачів, а також Державна інспекція праці. Ці норми також чітко дотримуються, оскільки без знання польської мови знайти постійну роботу в Польщі досить важко. Можна працювати на сезонних роботах чи за цивільно-правовим договором, але для працевлаштування за трудовим договором знання польської – обов’язкова умова. Наприклад, лікар з України, який бажає працювати за трудовим договором в Польщі, окрім проходження спеціалізованих курсів повинен скласти іспит з польської мови, це обов’язкова вимога. Незнання мови для іноземця, який хоче працевлаштуватися – велика проблема, оскільки всі документи складаються польською, і несумлінні працедавці часто користуються незнанням мови працівником, а працівники втрапляють у пастку і часто працюють без винагороди або за меншу, ніж передбачалося.
Відповідно до ст. 9 закону, “польська мова є мовою навчання та мовою екзаменів, дипломних робіт у державних та недержавних школах усіх типів, в закладах освіти та в інших освітніх інституціях, якщо законом не передбачено іншого”. З цього правила, звичайно, існують винятки, оскільки в університетах за згодою наукового керівника студенти-іноземці мають право писати дипломну роботу або докторську дисертацію на іншій, ніж польська, мові.
Поширення польської мови та захист її правильності є законодавчим обов’язком телебачення та радіо. Усі телепрограми та фільми на телебаченні – лише польською. Фільми в кінотеатрах показують в оригіналі з польськими субтитрами. Книжки польською займають левову частку книжкового ринку Польщі.
Усі назви та інформація в органах публічної адміністрації, місцевого самоврядування, а також в публічних місцях та громадському транспорті обов’язково мають бути польською. У Польщі є Державна комісія підтвердження знання польської мови як іноземної, де можуть складати іспити з польської мови іноземці або громадяни Польщі, які постійно проживають за кордоном.
Дорадчим органом з питань вживання польської мови та її стану є Рада польської мови. Відповідно до ч. 2 ст. 13 закону про мову Рада кожні два роки подає до Сейму та Сенату звіт про стан захисту польської мови.
Мова для поляків є своєрідною кам’яною стіною, яка захищає їхню культурну та національну ідентичність. У сімдесятих – вісімдесятих роках ХХ століття мовна політика Польщі була зосереджена на боротьбі з запозиченими словами та з непольськими формами слів. Наприклад, у польській мові, на противагу поширеним у світі назвам та іменам, є суто польські назви, зокрема: Італія це Włochy, Мікеланджело Буанаротті — Michał Anioł, Рене Декарт — Kartezjusz, і багато інших прикладів.
У Польщі існують свої мовні проблеми, наприклад, мешканці Шльонська мають свою “мову”, яка відрізняється від польської. Особі, яка розмовляє чистою польською шльонську мову зрозуміти досить важко. Між мовознавцями ведеться дискусія: чи шльонська – це мова, чи все ж таки діалект. 2006 року був внесений проект закону про надання шльонському діалекту (чи, як часто пишуть у польській літературі, етнолекту) статусу регіональної мови, але він так і залишився проектом. Також свій діалект мають мешканці гір (górale). Він має яскраві характеристичні ознаки, які створюють проблеми для розумінням жителів гір поляками з інших регіонів, але не можна твердити, що це інша мова.
Поляки бережуть та охороняють свою мову, і кожен поляк, незважаючи на регіон, де він живе, знає рідну мову і розмовляє польською. Велику перевагу одномовності Польщі відзначив режисер фільму “Добровольці Божої Чоти”. Після показу цього фільму у Кракові одне з запитань, яке отримав режисер Леонід Кантер, стосувалося мови, а саме: чи є проблема з українською та російською мовами на українському східному фронті. Відповідь була своєрідна: у Польщі всі розмовляють польською, і ворогів польської цілісності та незалежності легко можна було б ідентифікувати. Натомість в Україні інакше: є багато російськомовних українців, які віддано борються за Україну, але чимало й противників територіальної цілісності України, які теж розмовляють російською. Тож буває важко встановити, чи це російськомовний українець, чи справді ворог.
Польща завжди ревно оберігала свою мову, культуру й традиції, що стало запорукою її розвитку як держави та збереженню національної ідентичності. Цьому варто вчитися і переймати досвід сусіда, бо мова — це зброя, без якої дуже важко, чи радше – неможливо виграти боротьбу за незалежність.
Використані джерела:
1. Pawłowski, Adam. 2006: Problemy polskiej polityki językowej w Unii Europejskiej. Socjolingwistyka, nr 20, s. 7–17.
2. 2. Lisek, Grzegorz. 2011: Polityka językowa Polski i jej sąsiadów na przykładzie Republiki Czeskiej i Republiki Słowackiej. Język, Komunikacja, Informacja, nr 6, s. 79-89.
3. Ustawa z dnia 9 października 1999 r. o języku polskim. Dz. U. 90/1999 z dnia 8 listopada 1999 r. poz. 999.
