Чорногорський погляд на російсько-українську війну

0 0
Read Time:7 Minute, 1 Second

Неодноразово наголошуючи на багатьох схожих рисах державотворчого процесу в Чорногорії та Україні, “Український простір” намагається не лише подавати читачам свої висновки з подій в Європі та світі, а й давати змогу висловлюватися нашим колегам з інших країн.

Спілкуючись із чорногорцями з різних питань, я попросив прокоментувати ставлення громадськості в Чорногорії до російсько-української війни. На моє прохання відгукнулися громадські діячі, журналісти та політики. Представляю вашій увазі першу частину цих обговорень під назвою “Чорногорський погляд на російсько-українську війну”, до якої увійшли думки моїх співрозмовників.

Slobodan-JovanovicСьогодні свій коментар надав відомий у Чорногорії та Сербії журналіст, член Національної ради чорногорців Сербії, засновник “Чорногорського руху” Слободан Йованович: “Чорногорія і чорногорці дуже мало знають про історію України. Не раз я намагався своїми текстами донести чорногорській громадськості хоч щось про трагічну долю українського народу протягом його історії, тим більше, що бачу чимало схожості між тим, що відбувалося і відбувається зараз з українцями і минулим та сучасністю чорногорців.

Чорногорія традиційно пов’язана з Росією ще з часів Отоманської Порти, коли Росія допомагала чорногорцям зброєю, грішми та продовольством. Чорногорські митрополити частенько навідувалися до Москви, а найвідоміший чорногорець, поет і чорногорський владика Петар ІІ Петрович Нєгош навіть рукоположений на митрополита у Москві 1833 року. Протягом XIX століття Росія немало допомагала Чорногорії, особливо в часи правління князя, а пізніше короля Миколи І Петровича Нєгоша, коли Балкани були частиною російської “східної політики”. У Сербії на той час були при владі Обреновичі, цілковито орієнтовані на Відень. У Чорногорії ж російським коштом будували школи, дороги, видавали книжки й газети… Чорногорія завжди була досить бідною країною. Гірська місцевість з мізерною кількістю придатних до обробітку земель давалася взнаки, морське узбережжя тоді ще не давало значних дивідендів, тож російська допомога була дуже важлива для чорногорців.

Після приходу до влади у Сербії династії Караджорджевичів на початку XX століття Росія цілковито відвернулася від Чорногорії, віддавши перевагу Сербії як головному елементу своєї “східної політики” в Європі.

Після Великої війни в кінці 1918 року Чорногорію, про яку всі забули, з великою жорстокістю та рясною кров’ю анексувала Сербія. На Паризькій конференції, де принесли в жертву й Україну, те саме сталося й із Чорногорією.

Відновила незалежність Чорногорія аж 2006 року. До цього часу відбулася фактична денацифікація і посерблення чорногорського народу, в результаті чого не менше третини чорногорців прийняли сербську ідентичність.

Увесь цей вступ був потрібен, щоб пояснити причини формування ставлення громадян Чорногорії до української біди.

Дуже важко пробити брехливий мур

Проблема Чорногорії в тому, що вона перебуває під масованим інформаційним впливом Белграда (Сербії), найбільшого союзника Росії у Європі. Оскільки чорногорці вчили історію і взагалі здобували освіту з сербськими підручниками, то й на історію України вони здебільшого дивляться через призму сербсько-російських джерел. Саме через це дуже важко пробити той брехливий мур, яким обведено історію і Чорногорії, і України. Пишучи про Київську Русь, чув у відповідь лише сентенції, що князь Володимир заснував російську церкву, а сама Київська Русь – перша російська держава. Аргументи про те, що російська держава називалася Московія, згодом Велике царство Московське, а Київську Русь, українських князів та історію присвоїв Петро І, назвавши українців малоросами, впираються у глухоту співрозмовників. Як писав Ніцше, якщо довго повторювати брехню, люди вважатимуть її істиною. Це не дивно, якщо навіть чорногорська історія перебуває в забутті і тіні великосербської концепції, ще від найпершої слов’янської держави на Балканах – Дуклі, про яку писав Костянтин Багрянородний у своєму трактаті “Про управління імперією”, називаючи дуклян осібним народом, окремим від тодішніх сербів. Кумедно ж те, що чимало чорногорців, розуміючи, що та “історія” Чорногорії, якою їх годували десятиліттями, всуціль брехлива, не бажають розуміти, що те саме сталося і з “історією” України, яка постала в результаті тривалої русифікації українців, присвоєння їхньої історії, культури і території.

Так само і щодо поглядів на ситуацію на Донбасі. Інформація про події надходить до Чорногорії через російські і потім сербські медіа. Російські та сербські ЗМІ добряче попрацювали над тим, щоб показати своїм аудиторіям Україну фашистською хунтою, яка вбиває невинних російськомовних жінок та дітей. На жаль, певна частина українців допомагає їм у цьому своєю нацистською риторикою та символікою, замість того, щоб показувати світові, що Росія загрожує миру в світі, як понад 70 років тому нацистська Німеччина, оголошуючи ті самі гасла захисту “соотєчествєнніков”. Схожий сценарій розширення своїх кордонів застосовувала й Сербія часів Слободана Мілошевича, звертаючись до свого народу засобами тотальної примітивної пропаганди. Але подібні заклики в самому серці Європи ніколи не обходилися без великих трагедій. Будемо сподіватися, що російський путінський авантюризм не викличе незворотних наслідків, тим більше, західний світ гостро реагує санкціями й застерігає Путіна від побудови нової російської імперії, повернення колишніх радянських територій, населених російськомовними людьми, в добу царизму та соціалізму. Останні події навколо змін до Конституції України, децентралізації управління, протести та загибель людей свідчать, що радикальні групи не повинні мати майбутнього в Україні, як їх не підтримує весь демократичний світ. В України видатне антифашистське минуле, дуже багато українців віддало свої життя в боротьбі з фашизмом, чимало померло в концтаборах. Не можна забувати й того, що Степан Бандера з 1941 року був увязнений у Заксенгаузені, а двох його братів стратили в Аушвіці. Понад 40% загальних втрат СРСР під час Другої світової війни складають українці. Це надто велика ціна, аби зараз нівелювати її фашистською іконографією. Це не додає позитивних рис іміджу України і не допоможе їй у праведній боротьбі проти агресії сусідньої держави на українську землю.

Частина громадян Чорногорії, які відчувають себе сербами, цілковито підтримують Росію і її агресію проти України. Вони вважають, що Крим і Донбас – одвічні російські території і мають належати Росії. Вони переконані, що в результаті Донбас, як Крим, має відєднатися від України і увійти до складу РФ. Звичайно, вони й гадки не мають, що за підсумками російського перепису населення 1897 року 52,4% населення Донбасу становили етнічні українці, тоді як росіян було всього 28,7%, однак росіяни були переважно промисловими робітниками й жили в містах, а українці працювали в сільському господарстві, переїжджаючи ж у міста, швидко асимілювалися в російськомовне оточення.

Маю надію на певну демістифікацію і руйнування окремих міфів

На жаль, чорногорці нічого не знають про Голодомор 1932-1933 років, про те, що лише в Луганській області від голоду померло 25% населення, а на території сучасної Донецької області голод забрав від 15 до 20 відсотків жителів (за даними Спілки українців Великої Британії). Дослідники стверджують, що 81,3% жертв голоду в УРСР були етнічні українці, в той час як етнічних росіян серед померлих було лише 4,5%. Про це ще треба інформувати чорногорську громадськість, як я писав уже про виселення українців до Сибіру, заборони української мови, русифікацію українців. Чорногорська громадськість має зрозуміти, яким чином і коли росіяни стали найчисельнішою національною групою Донбасу, адже 1926 року їх було загалом 639 тисяч. Пишучи про все це, я не сподіваюся, що ці факти змінять громадську думку, а лише маю надію на певну демістифікацію і руйнування окремих міфів, які долітають до нас з російсько-сербського боку. Те, що людям пропонують медіа, нічого не пояснює і не доносить істини, а тільки ретранслює стереотипи з російської кухні, де пересічний росіянин досі не визнає існування української нації, ніби нація – щось таке, що потребує чийогось дозволу чи згоди.

Україна має знати, що посол України в Чорногорії Оксана Слюсаренко, яка працює ще з часів Януковича, провадила тут проросійську політику. Найчастіше її можна було бачити з митрополитом Сербської православної церкви, яка, на взірець РПЦ в Україні, окупувала збудовані нашими предками чорногорські храми. Той митрополит належить до найбільших ненависників чорногорського народу, провідників посерблення чорногорців та проросійської, просербської і антинатовської політики в країні.

Здебільшого чорногорці засуджують агресію Росії проти України, проте певна частина звинувачує Захід у тому, що він спровокував кризу, допоміг “вулиці” скинути Януковича й тим викликав гостру російську реакцію. Вони вважають, що Донбас має залишитися у складі України, але дістати значну автономію.

Особисто я належу до тих чорногорців, які визнають, що українці мають самостійно обирати своє майбутнє, і що сусідське положення Російської Федерації не дає їй права втручатися у внутрішні справи України, ба більше – вчиняти збройну агресія та окупацію. Немає сумніву, що російські війська беруть участь у подіях на Донбасі, їхня присутність очевидна і з огляду на зразки та кількість зброї, і з огляду на людей. Моє бажання полягає в тому, щоб Україна повернула суверенітет над Донбасом, однак я розумію, що зробити це вельми непросто. Щиро бажаю, щоб передбачений заходами з децентралізації рівень автономії не створив російської держави всередині України, оскільки переконаний, що в такому разі Путін, якщо він ще перебуватиме при валід, повторить той самий сценарій, що і в Криму. Також прошу всіх екстремістів в Україні зрозуміти, що своїм екстремізмом вони не допомагають своїй батьківщині, а лише підіграють тим, хто виставляє люд Донбасу жертвами українських фашистів”.

Дякую Слободанові за ґрунтовний коментар, і – до нових зустрічей.

Володимир Криницький

Читати чорногорською

About Post Author

prostir

Happy
Happy
0 %
Sad
Sad
0 %
Excited
Excited
0 %
Sleepy
Sleepy
0 %
Angry
Angry
0 %
Surprise
Surprise
0 %

Average Rating

5 Star
0%
4 Star
0%
3 Star
0%
2 Star
0%
1 Star
0%

Залишити відповідь