0
0
Щороку менше німців бажають участі німецької армії в бойових діях у разі можливого нападу Росії на котрусь із країн НАТО.
Такий висновок випливає з дослідження громадської думки TNS Emnid на замовлення Фонду Бертельсманна, пише Міхал Ожеховський в матеріалі для сайту Товариства польських журналістів.
Заможні й вдоволені німці, самі перебуваючи від 1945 року під наглядом і захистом США, Великої Британії і Франції, специфічно трактують “європейську солідарність”, маючи на увазі під цим накидання свого бачення проблеми біженців у Європі й змушуючи інші країни ЄС їх приймати до себе, тим часом не збираючись виконувати взаємних зобов’язань щодо захисту союзників від агресії третіх сторін.
Ситуація в Центрально-Східній Європі все більше схожа на становище 1920 року, коли країни східного регіону практично залишилися на самоті перед агресією більшовицької Росії, а допомога з Заходу йшла через Балкани. Сьогодні з огляду на зростання озброєності й агресивності Росії в цій частині Європи, знову доводиться розраховувати лише на себе й канали комунікації з армією США через Словенію, Хорватію, Угорщину й Румунію, оскільки виринає образ все ймовірнішої протидії з боку Німеччини та кількох інших русофільських країн – Італії, Австрії або Чехії, – пише автор.
Як і в 1920 році, вірними союзниками можна вважати угорців (1920 року Угорщина вислала в Польщу кілька потягів боєприпасів під час найтяжчого періоду Варшавської битви); американців – у ті часи вони створили славний легіон “Ескадрилья імені Костюшка”. Французи й англійці у 1920-му (на відміну від 1939-го) пліч-о-пліч билися на польському фронті.
Але слід пам’ятати також і про найближчих сусідів Польщі, які спільно з поляками вступили в боротьбу проти більшовиків: українців під проводом Головного отамана Симона Петлюри й білорусів на чолі з генералом Станіславом Булак-Балаховичем та урядом Білоруської Народної Республіки. І білоруський уряд, і уряд Петлюри підписали з керівництвом Польщі договори про спільну боротьбу з більшовиками.
Тому варто щосили підносити ідею солідарності країн центрально-східного регіону, як з причин історичних – збройного братерства поляків, українців і білорусів на полях антибільшовицької боротьби, так і виходячи з реалій сьогодення, коли щораз чіткіше видно, що без взаємної підтримки й солідарності країни Центрально-Східної Європи будуть приречені на агресію Росії і байдужість Німеччини.
Одним із позитивних прикладів промоції співпраці країн Сходу Європи може бути проект встановлення “Пам’ятника польсько-українсько-білоруського військового братерства в 1920 році”, проголошений Польсько-українсько-білоруським комітетом.
“1920 рік – це образ міждержавної польсько-українсько-білоруської співпраці. Білоруси й українці гинули за свободу свою і нашу”, – сказано в маніфесті Комітету. У документі згадано, що вдячні жителі Варшави хотіли поставити пам’ятник загиблим у боях за столицю Польщі воїнам трьох армій, але завадила Друга світова війна. Після неї на цоколі запланованого до війни монумента комуністична влада встановила пам’ятник воїнам Червоної армії і Війська Польського. А після побудови метро пам’ятник взагалі зник з лиця землі.
Слід пам’ятати, що Червона армія нападала на польську армію двічі: під час радянсько-польської війни 1920 року та разом з нацистами в 1939-му.
23 лютого 1920 р. представники Польщі та БНР у Ризі підписали договір про військову співпрацю, де йшлося також про спільну боротьбу проти більшовиків Війська Польського та білоруської армії.
24 квітня 1920 р. аналогічний договір було підписано між Польщею та УНР. Солдати України та Білорусі принесли криваву жертву і хто, як не вдячні варшавці, мають пам’ятати про подвиг героїв зі Сходу, що віддали життя за польську столицю.
Має постати пам’ятник Польсько-українсько-білоруського збройного братерства 1920 року. Проект закликає згадати спільну історію і традиції співпраці – битву під Грюнвальдом 1410 року, під Оршею 1514-го, Гадяцьку угоду 1658 року, Січневе повстання 1863 року й багато інших важливих подій.
Також тим пам’ятником поляки хочуть віддати шану всім військовикам і діячам польським, українським та білоруським, які поклали свої життя на олтар спільної ідеї. Завдяки спільній боротьбі 1920 року вдалося зупинити наступ червоних орд на Європу. Ключовими постатями тієї боротьби були маршалок Речі Посполитої Польської Юзеф Пілсудський, український Головний отаман Симон Петлюра й білоруський генерал Станіслав Булак-Балахович. Героїчна оборона Замостя, якою керували генерал армії УНР Марко Безручко і його начальник штабу Всеволод Змієнко, стримала наступ Будьонного на Варшаву. Сотні українців і білорусів воювали за незалежність Польщі як тоді, так і в роки Другої світової, і той пам’ятник мусить вшанувати пам’ять усіх цих героїв.
Michał Orzechowski/sdp.pl
Переклад з польської і редакція Володимира Криницького
