Цього тижня “Наші люди” після Чорногорії і Хорватії вперше опинилися у Сербії.
Наш герой Олексій просив не називати його прізвища, бо не дуже любить публічність, але не відмовився відповісти на традиційні запитання проекту.
Дякую, що відгукнулися на пропозицію відповісти на кілька запитань для сайту “Український простір”. Спершу нам хотілося б довідатися, де в Україні Ви жили до переїзду в Сербію, що робили.
Я народився і виріс в Дніпропетровську, закінчив будівельний технікум і майже 5 років працював у кількох будівельних організаціях.
Як Ви вибрали країну для подальшого проживання? Що стало остаточним аргументом на користь Сербії?
У Сербію я переїжджав ще тоді, коли це була одна країна з Чорногорією. Тоді для мене мали значення, по-перше, наявність роботи за фахом, і по-друге – можливість бувати біля теплого моря.
Ви їхали на підготовлений майданчик, чи довелося тут шукати нову роботу, нове житло? Хто і як Вам допомагав?
Ніякого майданчика не було. Приїхав я, можна сказати, на порожнє місце, все довелося організовувати самому. Єдине, що було відомо – де працюватиму, бо попередньо домовився через інтернет з власником однієї белградської будівельної компанії. Але виявилося, що люди тут дуже привітні, сам роботодавець надав мені велику допомогу і в пошуку житла, і в облаштуванні в перші місяці. А далі вже стало значно легше.
Що робите зараз і чи вдало просуваються справи? Чи Сербія – сприятлива країна для Вашої роботи?
Ось вже 12 років працюю в тій самій будівельній компанії, зараз вже обіймаю посаду головного інженера. Белград росте, без роботи за ці роки я не сидів і місяця. Кажуть, що Сербія не надто благополучна країна, але порівняно з Україною, як мені здається, тут значно краще.
Як у Вас із сербською мовою? Вивчили швидко, чи були проблеми? І чи складно порозумітися з сербами?
Думаю, тому, хто знає українську й російську, сербська не здасться складною мовою. Є свої особливості, але вловити закономірності і взаємозалежності можна досить швидко. Я з самого початку взявся слухати й читати все підряд сербською, і вже місяців за три-чотири не мав проблем у спілкуванні. Зараз же мені кажуть, що навіть акценту ніякого немає. Ну, може, трохи схоже на вимову жителів Войводини (там живе багато русинів-українців).
Чи є якесь організоване українське життя в Сербії? Чи всі українці просто входять до компаній росіян?
Російське громадське життя справді значно організованіше, і це зрозуміло – між Сербією і Росією дуже велика взаємна симпатія, Росія надає чималу фінансову підтримку своїй діаспорі і сербам, котрі вчать російську мову, досліджують російську культуру. З українського боку нічого цього немає. Перший час я спілкувався з кількома російськими товариствами в Белграді, але з 2014 року більше не можу. Навіть тут, далеко від батьківщини, у етнічних росіян якась страшенна агресивність і злість щодо українців. Щось пояснити чи довести їм неможливо, а псувати собі життя спілкуванням з такими людьми не хочеться.
Українців тут не дуже багато, і я знаю тільки одну бібліотеку, де можна взяти якусь українську книжку чи газету, і там працює жінка родом із Руського Керестура, то я з нею іноді говорю українською.
Що Ви хотіли б побажати читачам в Україні?
Я не впевнений, що маю якесь право щось таке казати… Я щиро бажаю, щоб усім людям в нашій країні жилося легше й радісніше. Зараз не найкращий час, багато горя й проблем… Але я переконаний, що скоро все стане краще. Українці – добрі люди, заслуговують на заможне й щасливе життя.
Дякую за розмову. Успіхів Вам!
Спілкувався Володимир Криницький