0
0
У Конституції України записано, що у нас не має бути державної ідеології. Але ж без неї гальмується розвиток літератури, мистецтва, науки і взагалі культури, не розбудовується армія, занепадають освіта й виховання, порушуються моральні принципи.
Основою державної ідеології має бути національна ідея. Якщо спробувати українську національну ідею в усі віки буття нашого народу найповніше передати одним словом, то це слово буде — справедливість. Українські націоналісти впродовж багатьох віків, після руйнування Руської (Української) держави монголами, боролися за справедливість для свого народу. Бо вважали справедливим кожному народові жити у власній державі, спілкуватися рідною мовою, мати свою церкву, самому обирати керівників, порядкувати на власній землі за власним звичаєм. Таких людей у Франції називають французами, у Німеччині — німцями. А в залежній Україні Москва називала таких патріотів націоналістами.
Без відродження української мови на українській землі годі й думати про втілення української національної ідеї в Україні. Мова – це доля народу. Українська мова виховує не тільки любов до Батьківщини, яку, до речі, іншою мовою ні дітям, ні студентам, ні солдатам прищепити взагалі неможливо. Недарма ж у нас саме російськомовні інтернаціоналісти і у Верховній Раді, і в уряді, і на інших посадах постійно демонструють цинічне ставлення до всього українського.
Українцям, вихованим в українських традиціях, завжди було притаманне шанобливе ставлення до жінки, батьків, дбайливе поводження з природою, повага до інших народів. Якраз рідна мова допомогла нам у піснях і прислів’ях зберегти дохристиянські звичаї та обряди.
Скориставшись відсутністю чіткого формулювання у нашій Конституції національної ідеології, міністр освіти В. Кремінь (член партії СДПУ(о)) кілька років у радіопрограмі “Ідеологія для України” нав’язував нам чужинську інтернаціональну ідеологію і обґрунтовував переваги громадянського виховання над національним. Часто він заявляв, що сучасні діти виховані в більшій свободі, що вони самодостатні тощо. Слухаю цього ідеолога і думаю: скільки підступності і зневаги до української нації треба мати в душі, щоб під розмови про поважне ставлення до наших дітей змушувати школярів–українців проти їхньої волі вчитися в російських школах, — адже в багатьох областях України розвиток української освіти цинічно гальмується.
Велика помилка — вважати, що зайвих знань не буває, і продовжувати учити російську мову, коли без неї вже можна обійтися. Зайві знання теж потребують часу. А час — це життя!
Валентин Кожевников
