0
0
— Раніше в Україні російською мовою говорили тільки російські поневолювачі та запроданці–хохли. Більшовики змусили заговорити імперською мовою більшість інтелігенції: учителів, лікарів, інженерів, науковців, продавців, чиновників… Тепер важко відрізнити ворогів від українців.
— Справжній українець в Україні ніколи російською мовою не говоритиме ні за яких обставин.
— А ти зайди до будь–якого лікаря або в державну установу — нашої мови майже ніде не почуєш. То що ж, уся наша інтелігенція — запроданці?
— По–перше, з’ясуймо, кого можна називати українським інтелігентом. Інтелігент — людина, що любить народ, серед якого живе; спілкується його мовою; розуміє національну ідею; володіє знаннями, щоб бути добрим фахівцем хоча б в одній галузі; має досить сили волі, щоб дбати про своє здоров’я, без якого ні любов, ні освіту, ні розумові здібності неможливо використати в усьому обширі на благо народу.
— В Україні багато банкірів і бізнесменів добре роблять свою справу і мають великі прибутки, хоч і не володіють українською мовою. Хіба вони не інтелігенти?
— Не можна плутати інтелігентів з інтелектуалами. Вони можуть бути добрими спеціалістами, але доля народу їх не турбує. Тому вони вважають прийнятним розмовляти чужою мовою (якщо це дозволяє отримати додаткову вигоду за рахунок народу), розробляти способи пограбування нації або виготовлення фальсифікованих товарів.
Не можна вважати українським інтелігентом фінансиста, який творчо розробив спосіб пограбування народу або вимивання фінансових ресурсів з держави (це шахрай), політика, який працює на іншу державу (це агент), бізнесмена, який не платить податків (це злочинець), навіть якщо вони розмовляють українською. Тим паче не можна вважати українськими інтелігентами російськомовних учених, лікарів, політиків, учителів, письменників, керівників народного господарства і підприємств. Навіть тоді, коли вони працюють чесно і дбають про Україну, їхнє нехтування державною мовою руйнує віру громадян у власні сили, породжує сумніви у можливості свого народу досягти успіхів, підриває авторитет держави. Тому від іншомовних громадян на державній службі шкоди завжди більше, ніж користі. Вони не можуть вважатися національною інтелігенцією.
— Але ж треба зважити на те, що в Україні впродовж століть ведеться шалена пропаганда проти всього українського, особливо проти нашої мови. Не кожна людина навіть з вищою освітою в таких умовах може правильно визначитися в усьому комплексі національних проблем.
— Інтелігентові рівень освіченості дає змогу самостійно, незважаючи на будь–яку пропаганду, рекламу й агітацію, орієнтуватися в політичній, суспільній, побутовій сферах життя, не піддаватися стадному інстинкту, бути самодостатнім. Тому не можна називати українськими інтелігентами російськомовних громадян з вищою освітою. Серед них можуть бути інтелектуали. Але інтелігенція може бути тільки національною. У країнах, де при владі власна інтелігенція, народи живуть у кілька разів краще.
Валентин Кожевніков
