0
0
Намагаючись заперечити Волинську трагедію, ми стаємо до когорти таких держав як Росія, Туреччина, Сербія тощо.
Останнім часом польсько-українські стосунки зазнали певної трансформації не в кращий бік. Поляки все частіше згадують Волинську різанину, дарма що дата не ювілейна. А тут ще проспект Бандери… Українці огризаються – мовляв, це наше діло, чиї імена давати вулицям, а щодо геноциду – самі винні, на себе подивіться, пацифікацію забули? Ми мали право відповідати вам силою на силу. Симетрична відповідь.
Власне, намагаючись виправдати волинські події 1943-1944 року, як і будь-які інші антипольські чи антиєврейські акції, ми приєднуємося до когорти країн, які не визнають своєї вини. Росія заперечує геноцидний характер голодоморів 1932-33 та 1946-47 років, Туреччина заперечує геноцид вірменів 1915-1922 років, Сербія заперечує Сребреницю й безліч інших фактів етнічних чисток протягом 1990-х років. А Україна заперечує Волинь.
І стає чітко видно, що ми нічим не відрізняємося ні від турків, ні від росіян, ні від сербів. Ми вважаємо геноцидом – чи й взагалі злочином – тільки те, що спрямовано проти нас. Якщо щось зроблено українськими руками – це не злочин і не геноцид, а адекватна відповідь на заподіяну кривду. Ми ображаємося, коли поляки кажуть неприємні речі про УПА – ми ж бо вважаємо повстанців святими героями боротьби за Україну, і чимало наших “істориків” наполягає, що антипольські акції були викликані діями самих поляків. Та без огляду на причини, які спровокували трагедію, хіба вбивство мирних жителів, некомбатантів – не злочин?
Поміркована польська історіографія (це та, що прихильна до українців) наводить дані про 18-20 тисяч цивільних жертв з польського боку. Українські опоненти кажуть, що це не так і багато. Наших буцімто поляки вбили значно більше. І ми знову повертаємося до істориків і симетричних відповідей.
Але два роки тому вся країна стояла на Євромайдані – за Європу в Україні й Україну в Європі. А Європа – це не про те, як одне одного більше налякати й один перед одним гучніше брязнути танком об гармату. Європа – про компроміси й уміння згладжувати конфлікти між собою. З танками – це в Євразію, туди, де Росія і КНДР.
У Європі є красномовний приклад: Німеччина. Дослідження всіх злочинів нацизму, каяття і відповідальність – одна з передумов, що вивела Німеччину знову до п’ятірки провідних країн світу.
То чи не час уже й нам, хто далеко не в п’ятірці, і не в п’ятдесят п’ятірці, кидати свої звички, позбуватися агресивної риторики й поводитися цивілізовано? Якщо проблема є – її треба визнавати й розв’язувати, а не кликати виховательку й кричати: “Сам дурний” і “Він перший почав”.
Володимир Криницький
