0
0
Російсько-китайські відносини завжди були досить напруженими. Останнім часом “господам” у російському керівництві здається, що вони опанували ситуацію і все під контролем. “Шанхайське співробітництво”, БРІК і таке інше… Але дружба з Китаєм може стати для Росії тим, чим у минулому столітті стала “вічна дружба” з Німеччиною Гітлера.
Ніхто у Китаї не приховує, що деякі території РФ вони вважають “тимчасово втраченими” китайськими землями, час повернення яких – у недалекому майбутньому.
КНР зараз ледве може впоратись з наявним населенням. Поки що там намагаються стримувати подальше зростання кількості китайців, але – лише стримувати. І лише – поки що. Китаю потрібні нові території і ресурси, до отримання яких КНР послідовно готується.
Незважаючи на свою соціалістичність, Китай – середньовічна держава з традиційним способом життя, що складався тисячоліттями. У Китаї немає окремої соціальної політики, немає загальнодержавних пенсій, майже відсутні пільги. Окремі пільги китайський уряд використовує лише як стимул для досягнення певної мети, а не так, як у нас – за щось і на все життя.
Сучасна КНР неспроможна забезпечити високий рівень життя своїм громадянам, і навіть не прагне цього. Та й ставлення до держави у Китаї специфічне: не держава щось винна громадянам, а громадяни – державі. Так було завжди, і так є зараз.
Рано чи пізно Китай буде змушений захоплювати нові території. Росіяни вважають, що китайський пріоритет – Південно-Східна Азія. Росіяни помиляються, і Китай їх у цьому підтримує.
Південно-Східна Азія перенаселена, бідна на ресурси й продовольство. Там нема де розгулятись і треба надто багато сил для “очищення” територій. Та й забагато крові доведеться пролити в битвах з такими самими навіжено-флегматичними азіатами, як самі. Натомість прилеглі до КНР райони Казахстану й Росії – практично незаселені, мають достатньо природних ресурсів. Тож очевидно, що розширення Китаю відбуватиметься на північ і північний захід.
Яким шляхом – це інше питання. Територію можна купити. Можна орендувати, як це сталося нещодавно з російською землею. Але у Росії це вже викликало здивування серед народонаселення і певну напруженість. Віддавати ж за безцінь ще більше земель, не нариваючись на неприємності, не може собі дозволити навіть Путін. Тож військовий конфлікт дуже можливий. Для цього китайцям треба в цікавих для них регіонах сформувати потужну китайську діаспору, яку згодом “образять” місцеві жителі чи влада. Захист китайських громадян – прекрасний привід для введення ЗС на сусідні території. Врешті-решт, усе це в історії вже було не раз, і триває зараз, і просто в Україні, і за участі Росії. І це якщо Китай надумає визнати, що він задіяв збройні сили. А можуть же бути просто кількасот тисяч китайських патріотів зі зброєю з “Алі-Експрес”.
Останнім часом китайська армія усе частіше проводить просто гігантські військові навчання, які важко трактувати інакше, ніж як підготовку до війни з РФ. Утім, керівництво Росії всі події трактує у вигідному для себе ракурсі. Розміщення чотирьох батальйонів НАТО в Польщі й країнах Балтії Росія вважає підготовкою до агресії, розміщення своїх трьох дивізій на південно-західному кордоні – відповіддю на агресивні дії НАТО. А от реальної загрози з боку КНР російські генерали воліють “не помічати”, займаючи страусячу позицію.
За даними ЗМІ, вже зараз КНР протягом двох етапів мобілізації може поставити до строю більше 200 мільйонів військовослужбовців, тим часом як ВСЕ населення РФ становить не більше 140 мільйонів осіб.
Найсмішніше те, що КНР, почавши війну з Росією, воюватиме китайськими копіями російської зброї. Тільки цих копій у Китаю набагато більше, ніж у РФ, вони значно дешевші й виробляються неймовірно швидко. За “високими китайськими технологіями”.
Давор Антич
