0
0
Берет як частина форменого одягу військовослужбовців у арміях багатьох країн існує достатньо давно1. Фактично берет є однією з ознак частин спеціального призначення. Але на тему використання беретів у радянських Збройних Силах не існує серйозних досліджень.
Уніформістика ж сучасних українських Збройних Сил – взагалі темний ліс навіть для самих військових. Практично єдиною роботою про військову історію берета в СРСР залишається стаття А. Степанова в журналі “Цейхгауз”2.
Берети у Збройних Силах СРСР з’явилися пізніше, ніж в арміях західних країн. Уперше їх ввели в частинах морської піхоти (хоча як головний убір жінок-військовослужбовців Червоної та Радянської армії вони існували ще з 1920-х років, але ми зараз розглядаємо берети саме як деталь обмундирування військових-чоловіків)3.
Згідно з наказом Міністра оборони СРСР 1963 р. було введено нову польову форму одягу для військовослужбовців морської піхоти, з якою офіцери носили вовняний, а військовослужбовці строкової служби – бавовняний берет чорного кольору з бортиком зі шкірзамінника. На лівому боці берета нашивали червоний прапорець із золотистим якорем. Кокардою слугувала офіцерська емблема ВМФ або червона зірочка для строковиків. 1969 року зірочку замінили чорною овальною емблемою із золотистою окантовкою та зіркою всередині4. Значно пізніше – 1988 року – замість цієї емблеми було встановлено носіння кокарди – червоної зірки у вінку з лаврових гілок5.
У повітряно-десантних військах більшості армій світу (звичайно, тих армій, котрі мають ПДВ) військовослужбовці носять берети кольору бордо (або марун). Аналогічно передбачалось і в радянських десантних військах. Варіанти нової форми одягу ПДВ командувач військ В. Маргелов затвердив у червні 1967 р. Треба зазначити, що перший післявоєнний перехід на нову форму одягу ПДВ відбувся 1955 року, тоді ж було розроблено й затверджено загальновідому емблему ПДВ6. Для повсякденної форми одягу десантників передбачалися берети захисного кольору, для парадної – бордового. З 1967 р. бордові берети почали надходити у війська, а 7 листопада цього ж року десантники вперше пройшли в них Красною площею. Проте вже 1968 р. бордові берети було замінено блакитними. Офіційно це затверджено наказом Міністра оборони влітку 1969 р.7 На лівому боці берета носили прапорець червоного кольору, хоча офіційно його ввели лише 1989 року8.
На початку 1970-х років було встановлено спеціальне обмундирування для військовослужбовців танкових військ з беретом чорного кольору. Танкісти не мали на беретах прапорців, по центру прикріплювалась кокарда9. За неперевіреними даними, з 1982 р. паралельно з чорним обмундируванням використовувались комбінезони й берети захисного кольору.
У Прикордонних військах КДБ СРСР приблизно з середини 1980-х років з польовою формою одягу військовослужбовці носили камуфльовані берети, проте до кінця 1980-х вони майже вийшли з ужитку, витіснені кашкетами й панамами. Якими нормативними актами були затверджені всі ці головні убори, нам невідомо. Зелені берети у ПВ КДБ з’явились у квітні 1991 р. у Вітебській повітряно-десантній дивізії Прикордонних військ. На лівому боці зеленого “прикордонного” берета носили прапорець блакитного кольору з емблемою ПДВ. Додамо, що формування, подібне до Вітебської дивізії ПВ існувало і в Україні – мається на увазі 23-й аеромобільний прикордонний загін спеціального призначення. Якщо на зелені берети українських прикордонників нашивався зелений прапорець із жовтою окантовкою та емблемою ПВУ, то військовослужбовці цього з’єднання нашивали червоний прапорець з емблемою Аеромобільних військ. Але знову ж таки – документів про затвердження будь-якого з цих варіантів немає.
Мода на берети до кінця 1980-х років дійшла також до МВС. У травні 1989 р. міністр внутрішніх справ затвердив введення у Внутрішніх військах МВС берета крапового кольору. Проте є одна деталь: краповий берет був знаком кваліфікаційним, який вручався лише після складання військовослужбовцем відповідних іспитів. Фактично така ситуація залишилась і надалі як у РФ, так і в Україні. Військовики, що не здобули права на краповий берет, носять головні убори чорного кольору, в деяких частинах – малинового.
У Збройних Силах України крім беретів блакитного (Аеромобільні війська) та чорного (морська піхота ВМС та інші) продовжили поширення кольорів беретів, залучаючи до “беретної когорти” інші роди військ. Так Прикордонні війська України (нині – Державна прикордонна служба) ввели для своїх військовослужбовців берети зеленого кольору (згадано вище) та тільник з білими й зеленими смугами.
У перший період існування Національної гвардії України її особовий склад носив берети малинового кольору, такі ж берети використовували військовики Внутрішніх військ МВС, військових підрозділів МНС.
У Сухопутних військах Збройних Сил України прийнято берети “оливкового кольору” (такий колір винайшли у Головному управлінні тилу). Таким чином, усі роди військ Збройних Сил України та інші воєнізовані формування нашої держави мали свої берети, кольорова гамма яких досить широка. Щоправда, наскільки нам відомо, до російської ситуації у нас не доходило – тамтешнє МНС ввело для своїх військовослужбовців берети оранжевого кольору й тільники з білими та оранжевими смугами, що викликало бурхливе невдоволення частин, які традиційно носять берети10.
ПРИМІТКИ:
1. Ненахов Ю. Войска спецназначения во Второй мировой войне // www.militera.lib.ru; Смит К. Парашутисты США. 1941-1945 / Пер. с англ.; Худож. М. Чеппел. М., 2001. С. 45; Screaming Eagles History // www.campbell.army.mil; US Paratrooper & Special Forces 1941-1945 // www.worldwartwo.com.
2. Степанов А. Береты в Вооруженных Силах СССР // Цейхгауз. 1991. № 1. С. 42-44.
3. Приказ МО СССР от 05.11.1963 г. № 248.
4. Приказ МО СССР от 26.07.1969 г. № 191.
5. Приказ МО СССР от 04.05.1988 г. № 250.
6. Круглов В. Эмблема ВДВ – плод женской любви // www.desant.ru
7. Приказ МО СССР от 26.07.1969 г. № 191.
8. Степанов А. Указ. соч. С. 43.
9. Приказ МО СССР от 27.04.1972 г. №92.
10. Степанов А. Указ. соч. С. 44.
Володимир Криницький
