0
0
Не лише Америку, а й багато країн Європи роздирає конфлікт між намаганням вдавати, що нічого не змінилося, і поворотом виборчих симпатій і вимог вправо. До чого це призведе?
Віднедавна світ охопила велика цікавість до теми повернення фашизму, пише Рейчел Шабі в колонці на порталі Al Jazeera. Знімають новий сезон серіалу «Людина у Високому Замку», заснований на романі Філіпа Діка, за сюжетом якого Америку захопив нацистський режим.
У «Берклі» ставлять виставу за романом першого американського нобелівця з літератури Сінклера Льюїса «У нас це неможливо» про злет популярності американського фашиста в 30- роках минулого століття – на Amazon книжка розлетілася за тиждень після інавгурації Дональда Трампа.
Люди знову згадали про «Змову проти Америки», яку Філіп Рот написав ще 2004 року, – літньому авторові довелося повернутися в публічний простір і коментувати свій твір з огляду на сучасні події, адже в романі йдеться про президента США, який проголосив гасло: «Перш за все Америка!» – чим не Трампове «America first»?
Тим часом у німецькій виставі «Зимове сонцестояння» показано, як у високоосвіченій ліберальній родині з’являється постійним візитером відвертий нацист. Один із членів родини досліджує проблеми нацизму, пише про історію нацистських рухів розумні книжки, але не здатен розпізнати у ввічливому й симпатичному гостеві, який розповідає про культурну чистоту, нациста.
З приходом до влади Трампа, пише Шабі, слово «фашист» згадується все частіше. Дебати щодо фашисту викликала агресивно націоналістична виборча кампанія Трампа, а заборона в’їзду мусульманам, тиск на ЗМІ, відверта брехня і чистки в державному апараті тільки утверджують ліберальну Америку в переконанні необхідності спротиву.
Але разом з тим американське суспільство, як і світова спільнота, досі перебуває в заціпенінні від такого «несподіваного» нападу фашизму на реальність. Звідси й згадана цікавість до мистецького дискурсу на теми фашизму – це спосіб дистанціювати від моторошної реальності, вийти за межі сьогодення у світ фікції.
Досі існувала думка, що світ убезпечений від повторної появи фашизму в будь-якій формі. Але чи так це? Більше не можна бути впевненим, вважає авторка статті. Письменники давно описують схильність людей ненормальне оголошувати нормальним – чи не це відбувається?
Історики відзначають, що у 20-х і 30-х роках ХХ століття американські газети писали про Гітлера як про анекдот, такого собі фріка, діяльність якого закінчиться смішним фіаско. New York Times 1922 року писала, що Гітлерів антисемітизм насправді не такий насильницький і жахливий, як це звучить на словах. Що автор тієї статті сказав би зараз?
Постає питання, пише Шабі: чому ознаки, так чітко видимі у минулому, проминають незауважені зараз, коли стається те саме? Історики заперечують, що «трампізм» слід ідентифікувати як фашизм. Авторка наводить результати телефонної розмови з професором Університету Фейрфілд Гевріелом Розенфельдом, що різкий сплеск уваги до фашизму це добре, але разом з тим занадто часте вживання терміну зменшує його ефект. І формула «Ніколи більше», що мала слугувати нагадуванням про потребу бути насторожі, насправді стала мантрою, яка увагу згасила.
«Потрібен ефективний інструмент, яким є громадянське суспільство, яке може провести межу й забезпечити такий стан, за якого ненависть і фашизація будуть неможливі у нашому світі», – підсумовує Рейчел Шабі.
