0
0
Держава “Республіка Сербія” прагне до вступу у Європейський Союз, але ніяк не може припинити поводитись, мов дрімуча Росія, тільки не в Сибіру, а на Балканах.
Представники ЄС постійно моніторять становище з дотриманням у Сербії стандартів спільноти та прав людини, і повідомляють у Брюссель про всі випадки порушення основоположних свобод у країні. Останнім часом місія Єврокомісара з питань політики розширення Штефана Фюле у Сербії дуже занепокоєна погіршенням ситуації зі свободою слова та тиском на ЗМІ.
Найбільшого тиску зазнають Інтернет-видання, оскільки друковані ЗМІ перевіряють на відповідність “генеральній лінії” ще до їхнього виходу з друку, тому там не з’являються матеріали, вихід яких не бажаний для керівництва країни. А в онлайнових виданнях час від часу проскакують публікації опозиційних журналістів та політиків, і тоді починається найцікавіше.
Останнім часом країни колишньої Югославії дуже потерпали від великої води. Люди бачать, що їхні уряди не можуть ефективно виконати свої обов’язки і допомогти громадян – порятувати їхні життя, здоров’я, майно, відшкодувати збитки. У Хорватії розпочалися акції щодо збору коштів для допомоги потерпілим, до них залучилися багато відомих людей: футболісти (гравці хорватської національної збірної у цій країні мають велику шану), артисти, письменники, підприємці. Люди збирають гроші, харчі, допомагають чим можуть. Жорстко критикують владу за неспроможність впоратися з наслідками потопу. Подібне відбувається і в Боснії та Герцеговині, лише з тією відмінністю, що сама країна значно бідніша за Хорватію.
А що ж у Сербії?
Республіка Сербія теж потрапила до зони підтоплення і чимало громадян країни зазнало значних збитків. місцеві та загальнодержавні органи влади діють дуже часто непрофесійно і на користь собі – корупція та розкрадання теж досягають значних обсягів. Але більшість ЗМІ публікують лише ті матеріали, які їм дають прес-служби владних органів. Природно – з позитивними оцінками дій посадових осіб відповідних рівнів. І лише читання дописів на форумах та в соціальних мережах дає можливість бачити, як насправді людям допомагають у біді. Ніяк.
Критичні ж матеріали досить швидко зникають з мережі, причому навіть без відома редакторів тих сайтів, де вони спершу були розміщені. Так, із сайту газети “Бліц” зникла стаття журналіста Драгана Тодоровича, де він детально розібрав помилки уряду прем’єра Александра Вучича і закликав вимагати його відставки.
Зламаний і тривалий час не міг відновити працездатність сайт Teleprompter.rs після публікації двох статей з критикою Вучича.
Учинено тривалі DDOS-атаки на сайт Drugastrana.net після публікації дописів з критикою уряду щодо проведення рятувальних та відновлювальних робіт у районах підтоплення.
Журналіста Срджана Шкоро, який працював редактором відділу у газеті “Вечірній листок”, перевели репортером у спортивний відділ, хоча раніше він ніколи не був спортивним журналістом. А сталося це після того, як він у блозі висловив сумніви щодо професійності деяких міністрів уряду Вучича.
І таких фактів – безліч, і ростуть вони, мов снігова куля, що котиться з гори.
Найгучніший випадок боротьби зі ЗМІ у Сербії останнього часу – намагання знищити сайт Peščanik.net. Хакерські атаки та перешкоджання роботі почалися після публікації на сайті аналізу докторської дисертації міністра внутрішніх справ Сербії Небойша Стефановича. Детальний аналіз дисертації довів, що робота Стефановича містить значну частку плагіату. У статті порушувалося питання правомірності отримання міністром докторського ступеня та інші гострі проблеми – переважно з цариви вищої освіти та стосунків в академічній спільноті. Через певний час сайт вже був недоступний.
Звісно, немає прямих доказів причетності уряду, Стефановича чи Вучича до цих фактів. Але редактор сайту Peščanik.net Лана Будимлич вважає, що без владних органів тут не обійшлося.
“Такі потужні атаки потребують значних коштів, людських і технічних ресурсів та знань”, – вважає Лана. Кому ще могло знадобитися “покласти” сайт, який поважають і люблять у країні та регіоні? І саме після публікації викривальної статті про одного з міністрів.
Вчора й сьогодні офіційні сербські ЗМІ щосили намагаються відбілити тему будівництва сербської частини газогону “Південний потік”. Віце-прем’єр сербського уряду заявила, що ніякого будівництва не буде, доки не врегулюється проблема між Болгарією та ЄС, про що ми нещодавно писали. Якщо Болгарія не зможе довести, що не порушувала законодавства ЄС у проведенні тендерів та наданні преференцій “Газпрому” (що дуже сумнівно), то й будівництво серської частини “ПП” втрачає будь-який сенс.
Майже одразу ж було опубліковано кілька заяв інших посадовців уряду Сербії, спрямованих на переінакшення акцентів і пом’якшення невдоволення Росії від того, що Сербія відкладе будівництво.
Європейський Союз має добре зважити, чи потрібна у складі спільноти країна, яка є фактично “балканською Росією”? Сербські терористи воюють на боці Росії на теренах України, сербська влада чинить тиск на ЗМІ, порушує права своїх громадян, а самі серби сплять і бачать відновлення “Великої Сербії” щонайменше у межах колишньої СФРЮ. Принаймні Косово вони хочуть повернути вже зараз. Навіть ціною війни.
Чи хочуть європейці бачити таку країну у ЄС?
Володимир Криницький
krynytsky.v@gmail.com
