0
0
Уже кілька десятиліть ми невпинно стверджуємо, що Україна – це Європа. Що саме ми, а точніше – лише ми, наш людський потенціал може покращити становище держави. Насамперед, у наших очах, а відтак і в очах світової спільноти.
Для того, щоб застосувати людський потенціал, потрібно не так уже й багато. Це, перш за все консолідація інтелектуальних можливостей і, як результат, формування громадянського суспільства, зрілої свідомості народу. Уже були кволі спроби сформувати громадянське суспільство: одна з них – під час Революції на граніті, інша – під час Помаранчевої, остання – під час Майдану. Зараз здається, що ми справді покинули мертву зону й почали рух – поволеньки, шпортаючись ми нарешті розплющили очі й прозріли. Проте чи відповідають часом надто пафосні прокламації про новоутворене українське громадянське суспільство дійсності?
Україна – це Європа… У листопаді минулого року це гасло стало просто-таки попсовим. Тоді ж з’явилися популярні прапорці, що поєднували український та європейський стяги. І дещо безглузде новаторство – зірчастий (європейський) вінок та синьо-жовті стрічки, які тріпочуть, прикріпившись до нього. Створюється враження, що хтось зумисно зобразив нашу країну як таку, що у кращому разі може тільки теліпатися вслід за омріяним Європейським Союзом.
А насправді, Україна – не така вже й Європа. І скільки б ми не волали про люциперів-політиків, здатних на все, аби лиш набити свої кишені, скільки б не переводили стрілки на посадовців, скільки б не звинувачували Росію – це не причини нашого перманентного застою. Насправді єдина цьому причина – то ми з вами, народ України.
Не треба далеко йти. Згадайте зупинки громадського транспорту. На більшості із них встановлений знак із назвою зупинки, маршрутами та інтервалом їх курсування. А ще там цілком українською мовою написано, що курити на зупинці та в радіусі 50 метрів від неї заборонено. Як ви думаєте, багато наших громадян це читають? І навіть коли вже прочитали – відходять? Іноді створюється враження, що засторога написана китайською – так уже туго доходить.
А іноді наші співгромадяни взагалі спрощують собі життя – курять на ходу. Байдуже, що позаду може йти інша людина, у якої, можливо, алергія на цигарковий дим, а може це просто малий, який не винен, що в дядька залежність. Понад те, позаду може йти дружина з дитям – це не перешкода смакуванню тютюном.
Куріння породжує ще одну проблему – даруйте, харкання. Дуже «приємно» йти містом і стежити не за розмовою, а за тим, щоб не вступити у чиюсь секрецію. У гіршому разі українець, що рухається вам назустріч, цілком безпосередньо плюне прямо перед вами – і не зверне на це жодної уваги.
Сюди ж віднесемо й культуру мови. Ну де, скажіть мені, ви бачили, щоб, гуляючи із сім’єю, чоловік поєднував добірну лайку із двома-трьома словами нормативної лексики? І це при тому, що поряд – його дружина й дитина.
Культура тіла – вагома складова не лише європейської, а й загалом – цивілізованої людини. Йдеться, насамперед, про гігієну. І щоб показати вітчизняне ставлення до чистоти тіла, далеко йти не треба. Згадаймо той-таки бідолашний громадський транспорт в аспекті «маршрутка влітку». Ніяких асоціацій? Якщо вам поталанить проїхати хоч раз, не відчуваючи запахів, від яких справді мимоволі відвертаєш носа, то ви – щаслива людина.
Що стосується інтелектуальної складової, то її, безперечно, можна покращити. Наприклад, шляхом читання. Але показник читання у нас безнадійно низький. І коли хтось каже, що в Україні дорогі книжки – зайдіть на “Амазон”, і ви побачите, що зарубіжна книжка значно дорожча. І завжди є альтернатива – читати, наприклад, добротну пресу. Але, скажіть, як часто ви бачите українця із газетою “День” чи “Дзеркало тижня” в руках? У найкращому разі вони тримають ахметівську “Сегодня” і “халявні” “Вести”. Кажете, преса теж дорога? А сигарети, пиво – не дорогі, ні? Насправді, позбувшись згубних звичок, можна здивуватися, скільки з’явилося грошей. Тоді й інтелектуальна їжа перестане бути дорогою, тоді твердження “Україна – це Європа” стане правдивішим.
Аліна Боднар
alina.bodnar@gmail.com
