0
0
Жителі Слов’янська називають своє місто “СлАвянск”, віддаючи перевагу російській фонетиці. Чи зміниться ставлення містян до назви їхнього міста після втечі бойовиків самопроголошеної “Донецької народної республіки”?
Різні психологічні фактори мали подіяти на жителів Слов’янська за період перебування де-факто під управлінням сепаратистів із ДНР і після повернення цієї територію під українську юрисдикцію. На жаль, немає способу точно довідатися, наскільки підтримували слов’янці проросійських озброєних елементів. Але можемо висловити гіпотезу, що перш за все жителі міста потребували безпеки для себе і своїх рідних. Таким чином, гасла безпеки і миру їхнього середовища були пріоритетними у маніфесті озброєних проросійських комбатантів, які увійшли у місто 16 травня 2014 року.
Війни приховують справжні потреби сторін конфлікту, як матеріальні, так і ідеологічні. Яка істина прихована за зброєю, жителі територій, де відбуваються бойові дії, дізнаються не до, а вже після протистояння. У випадку Слов’янська терористи наголошували на захисті російськомовного населення південних і східних регіонів України. Сутність гасел проросійських бойовиків мала бути настільки переконливою, щоб люди пожертвували своїм психологічним, фізичним, матеріальним станом заради тих, що вдавали, що створюють безсумнівно безпечне середовище.
На жаль, замість спокою та впевненості у безпеці, слов’янці стали свідками тривалих бойових дій. Після невдалої спроби сепаратистів створити власну республіку варто підкреслити наявність негативних наслідків захоплення міста.
Посттравматичний стан як дорослих, так і дітей Слов’янська, призводить до того, що найдрібніша подія викликає асоціації з бойовими діями, переростає у страх, паніку, людина втрачає спроможність щось робити, характеризується нічними кошмарами та галюцинаціями. Не треба забувати і про матеріальні збитки, фізичні втрати.
Усе це, включно з потребою тривалої психологічної реабілітації має спонукати жителів Слов’янська запитати самих себе: чи були міфічні утиски російської мови достатньою підставою, щоб переживати таке?
Андрій Сагайдак
A.Sagaidak1@uni.brighton.ac.uk
