0
0
Вочевидь тоді щось у нього пішло не так. Крові ставало більше, а людей на площах не меншало, змінився напрямок вітру, беркутівцю стала замала його каска… І Янукович покликав Яроша на переговори. Щось змусило горе-президента говорити з лідером абсолютно нового (чи невідомого загальній масі) руху. Націоналістичного руху.
Говорити з очільником тих, кого тодішня влада називала провокаторами та бандитами. Вони були озброєні лише коктейлями та палицями. Озброєні любов’ю та люттю. Можливо Януковичу підказали, можливо він і сам збагнув, що йому потрібно вмовляти не трійку обережних опозиціонерів, а саме Яроша. Вмовляти не політика, а воїна.
Пригадую, тоді Мустафа Найєм чи не перший оприлюднив інформацію про зустріч екс-президента з лідером ПС. І спочатку багато хто звісно ж не повірив. Але пізніше Ярош сам підтвердив цей факт.
Я також добре пам’ятаю, як під час і після майдану говорили щось на зразок: «Правий сектор, певно – проект Кремля», «вони з’явились для картинки російського ТБ», «провокатори», «чому у них немає втрат?». І ці слова лунали зовсім не з уст прихильників так званого антимайдану. Так вважало багато «своїх».
Це вже друга серія такого кіно. Трохи раніше, (два-три роки тому) в українському інформаційному середовищі «проектом» Ахметова називали Тягнибока з його «Свободою». Я досі не розумію багатьох кроків та дій цієї політичної сили, але далекий від того, щоб вважати їх запроданцями та агентами ворогів. Так, саме ворогів. Бо українці чи то побоюються називати речі своїми іменами, чи справді від природи схильні до помилок, або ж хочуть і не дай Боже раді помилятись.
Вже ніби й забули про вбивство Сашка Білого. І також забули, що влада Турчинова свого часу теж мала неабиякі проблеми з «Правим сектором». І тоді теж говорили, що опозиційність їхня грає на руку Москві.
Часом хибний аналіз історії та викривлене накладенням космополітизму на залишки совка бачення сучасності, а також надмірне бажання впасти у болото складних схем та політичних інтриг заважають людям розгледіти просту та світлу, як день, правду. Власне це таки сталося, коли зараз вони читають у новинах та бачать по ТБ, як бійці «Правого сектору» воюють і помирають на сході. Але чому усвідомлення простих істин приходить так пізно? Чому ми бачимо ворогів та «провокаторів» у героях? Вічне українське питання.
Це, певно, такий історичний чи генетичний досвід нації. Плутатись у тому, хто герой, святкувати річниці Полтавської битви та бачити служіння ворогу у діях патріотів. Бо патріоти говорять просто, іноді грубо, не маскуючи слів. Це лякає людей, котрі звикли до постійної безкінечної гри політиків на рейтингових ток-шоу. Ніби існує якийсь страх взяти відповідальність просто за те, щоб повірити у правду. Таку, яка вона є.
Євген Пастухов
