0
0
Через загострення ситуації на сході України дискусії щодо долі Криму та його мешканців відійшли на другий план. Те, що декілька місяців тому було таким болючо-актуальним, тепер замовчується й всіляка інформація стосовно окупованої території нашої країни ніби навмисне спрямовується в обхід основного інформаційного потоку. А чи не частина це плану Кремля: загарбати нашвидкуруч ласий шматочок південних українських угідь і одразу по тому розпалити війну на Сході, щоб стріляниною й безкінечною загибеллю людей відвести увагу від кримського питання?
Переважно нам нав’язують щось на кшталт “курортний сезон в Криму зірвано”, “полиці в магазинах порожні”, “ціни на продукти підскочили” і багато подібного.
Кримський півострів відірвано від материка і перетворено на острів. Але чи непокоїть це його мешканців?
Річ у тому, що переважна більшість населення Криму не почувається знедоленою. Вони нарешті отримали те, до чого прагнули – свободу від української “бандерівської” влади, від українських проблем, “нав’язування української мови”, української культури. Словом, свободу від України. Адже вона “занапастила їм життя”.
Уявімо: живу я собі 22 роки зі своєю родиною, але думка про те, що у сусіда хата більша, земля родючіша й машина блискучіша, не дає спокою. І мати у нього успішніша, і дружина гарніша, і зарплата вища. А я, нерозумний, досі все це лише на телевізійному екрані споглядаю! І де та думка, що своє треба поліпшувати, а не до чужого прагнути, ділася? Померла в зародку, навіть не сформувавшись. Інстинкт перебратися на багатші території виявився сильнішим: сусід, рідненький, не тільки своїм поділиться, а й допоможе власну хату розбудувати, дружину привабливішою й щасливішою зробить. Ну а мати… У сусіда однозначно краща: розумніша й розсудливіша – буду їй коритися, за її законами жити. Своєї ж віднині я знати не хочу. Не любив я її ніколи, ту неньку-Україну, бо що вона мені дала? Аж нічогісінько – лише життя.
А Росія дала надію і віру в краще майбутнє. Подейкують, вона колись підвищить зарплати, пенсії і що найважливіше – вонапросто зараз дозволяє вклонятися своєму великому вождеві, неперевершеному Пу!
І кримчани врешті зважилися на зміни: не просто переїхали до сусідньої країни, а прихопили з собою весь півострів. Навіщо долати труднощі самотужки, якщо можна перекласти їх на плечі сильнішого й могутнішого сусіда?
Тепер у Криму все чудово, життя йде своїм плином. Лише скрізь тепер російські прапори (хоча їх завжди було там багато), ще більше не шануються кольори жита й неба, рублі як основна валюта і, – ніде правди діти, – значно менше надокучають смердючі туристи з материкової України. Жителі Криму демонстративно радісно надсилають свої привіти не з півострова на материк, а з Росії “на Украину”. А те, що “курортний сезон в Криму зірвано”, “полиці в магазинах порожні”, “ціни на продукти підскочили” – та це ж дрібниці. Головне те, що можна померти в Росії.
Чи наважиться хтось колись порушити таку ідилію?
Галина Назарова
