0
0
У неділю, 16 жовтня, у Чорногорії відбулися чергові парламентські вибори, які підтвердили, що ця балканська країна активно відривається від постсоціалістичного минулого.
На тлі окремих спроб дестабілізації Балканського регіону стабільність Чорногорії має важливе значення для усієї Європи.
Проведені вибори стали четвертими після проголошення незалежності Чорногорії від Сербії у 2006 році. Відтоді країна навіть обійшла Сербію у зовнішньополітичному плані. Вона на два роки раніше отримала статус кандидата на вступ до ЄС і вже практично стала членом НАТО.
Вибір євроатлантичного майбутнього
Вибори у Чорногорії пройшли за досить високої явки виборців – 72%, що вказує на усвідомлення чорногорцями відповідальності за свою країну. Незважаючи на деякі порушення в день голосування, за оцінками міжнародних спостерігачів вибори проведено відповідно до демократичних процедур.
За попередніми підрахунками, перемогу знову отримала владна Демократична партія соціалістів (ДПС) Міла Джукановича, чинного прем’єр-міністра Чорногорії. Його політсила набрала 41% голосів, що дає змогу розраховувати на 35 із 81 мандата. Для формування коаліції (не менше 42 мандатів) ДПС необхідно з кимось об’єднуватися. Зважаючи на те, що парламенту за результатами виборів проходять і чинні колеги Джукановича в коаліції (Соціал-демократична партія та деякі інші сили), Джуканович цілком може отримати мандат на формування нового уряду – умовно демократично й умовно проєвропейського.
Російсько-сербський слід
Як ми вже повідомляли, чорногорська поліція затримала 20 громадян Сербії, звинувативши їх у створенні кримінальної організації і плануванні терактів під час виборів. Зараз чорногорські ЗМІ повідомляють, що керівник групи Братислав Дикич давав членам групи інструкції захопити Джукановича у разі перемоги його партії на виборах. Окрім того, поширюються чутки, що сербів найняв сам Джуканович, заплативши Дикичу 100 тисяч євро.
Журналіст Слободан Йованович висловлює сумніви у будь-яких контактах Дикича й Джукановича. Надто вже різні це персонажі, аби дійти згоди. І якщо Джуканович ще міг би піти на угоду чи не з чортом, то запеклий сербський націоналіст і антинатовець Дикич навіть за великі гроші не допомагав би просуванню Чорногорії в НАТО, а Джуканович веде країну саме туди.
Звичайно, офіційний Белград не підтвердить своєї причетності до вояжу групи Дикича, навіть якщо вказівки він отримував прямо в кабінеті очільника сербського уряду. Прогнозовано Александар Вучич заявив, що уряд Сербії нічого не знає про затриманих, і лише сподівається, що ні про який тероризм не йдеться.
Сам Дикич метою прибуття в Чорногорію в день виборів називає прагнення помолитися у сербській православній святині – Острозькому монастирі.
Оприлюднені чорногорською прокуратурою плани затриманих до болю схожі на сценарії початку війни Росії проти України, що дає підстави припускати участь і Сербії, і Росії в спробах дестабілізації ситуації в Чорногорії, тим більше, що РФ має постійне представництво своїх силових структур у Ніші – це так званий Російсько-сербський гуманітарний центр, де постійно працює п’ятеро російських офіцерів (за документами вони служать в МНС, але серби небезпідставно вказують на їхню причетність до ФСБ РФ).
Чому маленька Чорногорія важлива для Росії?
Росія виступає категорично проти інтеграції Чорногорії до євроатлантичних структур і намагається перешкодити цьому. На це у неї є декілька причин.
По-перше, Кремль вважає Балканський регіон своєю традиційною сферою впливу. Ця тенденція тягнеться від часів Османської імперії, заклятим ворогом якої була Російська імперія. У цьому протистоянні для православної частини Балканського півострова, зокрема Сербії, Болгарії, Чорногорії, Республіки Сербської (БіГ), Росія була визволителькою від османського іга.
У 1990-х роках, в період балканських воєн, Москва підтримувала Белград, але була на той час ослаблена розвалом СРСР, тому не змогла зберегти свого впливу. Росія займала “жорстку позицію щодо Югославії”, як заявив президент Росії Володимир Путін, виступаючи на саміті БРІКС в Індії 16 жовтня, але відновлювати свій вплив активно розпочала лише у 2000-х роках.
По-друге, з Чорногорією Росія має тісні фінансово-економічні зв’язки, і для неї було б вигідно утримувати її у стані “підконтрольної”, в певному сенсі, країни.
Багато російських бізнесменів, які вивели свої фінанси в Чорногорію, інвестувавши в гірничо-видобувну, туристичну, енергетичну та інші сфери чорногорської економіки, не зацікавлені у впровадженні європейських прозорих стандартів, які можуть стати серйозною проблемою для російського непрозорого бізнесу та відмивання коштів. Більше 30 тисяч громадян Росії купили в Чорногорії землю і нерухомість.
По-третє, Росія розглядає вступ балканських держав до НАТО як удар по своїх національних інтересах у Європі. Як тільки Чорногорія у 2015 році отримала запрошення набути повноправне членство в Альянсі, Державна дума РФ одразу ж схвалила заяву, в якій пригрозила погіршенням російсько-чорногорського співробітництва у сферах туризму, інвестицій та економіки. Заклики, націлені на перешкоджання євроатлантичній інтеграції Чорногорії, були продубльовані російським парламентом і в червні 2016 року. Росія намагалася зробити ставку на низький рівень підтримки населенням Чорногорії євроатлантичного курсу країни – близько 36%. Однак чорногорське керівництво відкинуло застереження і погрози РФ, а чорногорці, стомлені минулорічними і цьогорічними провокаційними протестами, не сприйняли вступ країни до НАТО як привід для антиурядових настроїв.
Для жителів Чорногорії важливіше налагодження нормального життя в стабільній країні, ніж ідеологічна антинатовська кампанія.
По-четверте, вступ православної, історично і культурно близької Чорногорії до НАТО може зменшити антинатовські настрої в Сербії, яка єдина з країн регіону не декларує курсу на членство в Альянсі. Такий перелом може різко змінити картинку російського впливу на Балканах.
Перемога Демократичної партії соціалістів, яка покращила свій попередній результат (32%), та перспективи формування проєвропейської коаліції й уряду засвідчили, що чорногорці не перебувають під впливом російської ідеології і бачать Чорногорію європейською державою.
Остаточний розрив з Москвою
На відміну від сусідньої Сербії, Чорногорія від самого початку російсько-українського конфлікту стала на позицію повної підтримки територіальної цілісності України і засудження російської агресії. Уряд Джукановича підтримав Резолюцію Генасамблеї ООН від 27 березня 2014 року щодо поваги до територіальної цілісності України, приєднався до всіх санкцій і заяв ЄС щодо України, займав проукраїнську позицію в міжнародних організаціях.
Проукраїнська політика Чорногорії негативно вплинула на ставлення Росії – у відповідь на підтримку санкцій ЄС Москва зменшила кількість чартерних рейсів на чорногорські курорти й закликала своїх громадян відмовитись від них на користь анексованого Криму та чорноморського узбережжя РФ.
Втім, ці кроки не змінили проукраїнської позиції Чорногорії, що, як і Україна, прагне незалежності, стабільності та внутрішнього процвітання, пов’язуючи їх з перспективами членства в ЄС і НАТО.
Невдала спроба дестабілізації ситуації в Чорногорії під час проведених парламентських виборів підтвердила, що агресія Росії проти України має не локальний характер, в межах Криму і Донбасу, а принаймні загальноєвропейський вимір, і потребує посилення Євросоюзом та європейськими країнами спільних заходів протидії.
З урахуванням результатів чергових парламентських виборів у Чорногорії слід очікувати подальшого розвитку дружніх українсько-чорногорських відносин. Офіційна Подгориця, очевидно, продовжить політику приєднання до санкцій ЄС проти Росії, засудження російської агресії та підтримки суверенітету і територіальної цілісності України.
За матеріалами “Європейської правди”
