0
0
Як ми знаємо, совєтська влада на Україні не терпіла української мови і з року в рік вигадувала різні заковики, щоб упослідити її і всякими правдами й неправдами викорінити з неї український дух, заміняючи українську лексику лексикою «старшого брата» (насправді молодшого).
Українська мова має свої неповторні риси, які відрізняють її від мови московської. І це не давало спати московським фанатикам «русского мира», які керували інтернаціональною нібито совєтською владою й обстоювали ідею «злиття мов».
Наша мова з давніх-давен практикувала такі вислови, як «людська постать», «людське тіло», «людські кості», «людська кров», «людський гурт», «людська мова», «людське око», «людський рід». Прикметник «людський» — короткий і краще притирається до іменників. Легше сказати «людська постать», ніж «постать людини», «людська рука», ніж «рука людини».
У процесі спілкування поколінь українці добирали легші й коротші пари слів. Цей добір ішов урозріз із бажанням фанатиків «русского мира», щоб українська мова слово в слово повторювала російську мову. Затим, що росіяни замість прикметника «людський» практикували форму родового відмінку від слова «человек»: «фигура человека», «тело человека», «рука человека», то фанатики злиття мов стали заводити в українській мові форми «постать людини», «тіло людини», «рука людини», тобто накидали нам форми, відкинуті добором століть.
Під цю заміну потрапила і наша форма «людські права», яку в СРСР замінили на «права людини». Чужа форма неоковирна і довша, але точно відповідає старшобратній. І ця антиукраїнська сталінсько-путінська підміна стала непорушною нормою для сучасної мови незалежної України.
Сучасників у цьому судити годі. Так вчили їх у школах, у вишах. Старше покоління, яке знало ще українську українську мову, відійшло у засвіти. Молодому поколінню важко розібратися в антиукраїнських комбінаціях з нашою мовою.
Одній людині, яка знає правильні українські форми, важко переконати загал у своїм знанні. А старі совєтські кадри горою стоять за сталінську українську мову. Вони вигадують якусь «діяспірну мову», яка нібито неукраїнська. У діаспорі є заскоки, але попри це, діаспора зберегла риси справжньої української мови, хоча, під тиском материкової України, діаспора й собі копіює сталінську українську мову.
Але активістам-оборонцям людських прав варто зацікавитися питаннями мови, бо до людських прав належить і право на неспотворену рідну мову. Перелицьовуючи українську мову на московський лад, Кремль позбавляв українців рідної мови, яку треба боронити саме оборонцям людських прав. І починати цей захист треба з правової термінології. Термін «людські права» відбиває українську модель творення лексичних пар із прикметником «людський». Наведу цитати з класиків, які уживали саме цю модель словотворення:
«Забачила вдалині постать людську — це дід ішов та співав» (М. Вовчок). Російськомовці кажуть «фигура человека»;
«Греки… перші досконало вивчили форми людського тіла» (О. Корнійчук). Росіянин скаже «тело человека»;
там, де росіяни кажуть «Здесь не ступала нога человека», українці скажуть: «Тут не ступала людська нога».
Ці приклади наочно свідчать, що російській парі «права человека» у нашій мові відповідає пара «людські права» і саме цю форму слід уживати українцям. Захисникам людських прав треба звернути найпильнішу увагу на ці міркування.
Практикуймо українську, а не сталінську українську мову!
Святослав Караванський
