Нещодавно у Львові відбулась унікальна подія – вистава французького драматурга, письменника і філософа Бернара-Анрі Леві «Готель Європа». Спектакль, котрий презентував у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької сам автор, присвячений подіям на Майдані під час Революції Гідності.
Довідка
Бернар-Анрі Леві – сучасний французький філософ, письменник, режисер, політичний журналіст. Один із засновників школи «Нової філософії», критик сучасного марксизму. Ідейний борець з мусульманським фундаменталізмом. Свого часу їздив в Індію висвітлювати війну за незалежність Бангладешу від Пакистану. Висвітлював конфлікт у колишній Югославії. Вів репортажі з Грузії під час російсько-грузинської війни 2008 року.
Очолював державну кінокомісію Франції. Написав понад 20 книжок на актуальні політичні теми. Під час зимової Олімпіади в Сочі закликав європейських спортсменів відмовитися від участі на знак протесту проти підтримуваного Кремлем насильства в Україні. Згодом виступив на сцені «Євромайдану» з промовою, опублікованою у газеті «Le Monde» під заголовком «Ми всі – українці».
А на майданчику львівського Медіафоруму, в якому пан Леві також узяв участь, вітчизняні журналісти отримали можливість поспілкуватися з видатним французьким інтелектуалом.
Пане Бернар, насамперед, що ви хотіли донести своєю п’єсою як українським, так і західноєвропейським глядачам?
Б.Л.: Сама п’єса – це монолог довжиною в 5 актів. Дія відбувається 27 червня 2014 року в Сараєві, напередодні меморіальних заходів в пам’ять про століття з початку Першої світової війни. Головний герой – письменник, який повинен підготувати промову. Місце дії – готель, в якому він бував 20 років тому. На його промову про Європу, її основоположні цінності, її майбутній і теперішній стан духу чекають мільйони. Він сам у замкненій кімнаті шукає натхнення в старих фотографіях і документах. А лейтмотивом через всю п’єсу проходить тема українського Майдану, боротьба українців за право жити у вільній країні – нагадування всій Європі про те, якими є справжні маркери демократії та ціна, яку народові доводиться платити за гідне життя.
Одна з цілей моєї п’єси «Готель Європа» – означити і засудити існування стіни, яка відділяє Україну від Європи. Я вважаю, що це обов’язок європейських інтелектуалів. Бо інтелектуал – це не людина, яка залишається замкнутою у своїй кімнаті, посеред своїх книжок. Це людина, яка намагається свої ідеї втілити. Наприклад, сьогодні є одна ідея, яка для мене дуже важлива – це ідея Європи. Як філософ я ставлю її на найвищий рівень. Я написав п’єсу «Готель Європа» і приїхав до Львова її виконати, бо Львів перебуває на лінії фронту, де йде битва за Європу. Бо Львів – місто, де найбільше в Україні відчувається Європа.
До чого нині Ви як драматург і публіцист закликаєте мислячих європейців?
Б.Л.: По-перше, треба зупинити Путіна, зупинити агресивну війну, яку Путін веде проти вашої країни, і звільнити Україну від прокремлівських псів війни, які заполонили її частину. А по-друге, повалити нову стіну, яка існує між Європою та Україною. Колись була Берлінська стіна. Та стіна впала. Але сьогодні є ще одна стіна, яка проходить неподалік від Львова, і поки що виключає Україну з Європи.
На жаль, у нас у Франції існує потужна проросійська пропаганда, особливо через радикальні праві французькі партії, неофашистські організації, які захищають погляди Путіна. Отож, роль філософів, таких, як я, – боротьба з цією пропагандою, намагання казати правду про конфлікт, який відбувається в Україні. Тому я їздив у Донецьк, тому я їздив з президентом Порошенком у Краматорськ, і саме тому я приїхав сюди з п’єсою «Готель Європа».
З яким настроєм Ви повернетесь на батьківщину?
Б.Л.: З оптимізмом. Бо ви досі вірите в цінності, в які багато хто в Європі вже перестав вірити. Звісно, в Україні є проблеми, і зокрема у Львові. Щоб ваше славне місто наповнилося європейськістю, є одна умова: Львів, як і Україна загалом, мають остаточно віднайти свою історичну пам’ять. Це також одна з ідей, до яких закликає «Готель Європа». До того ж, я повертаюсь до Франції не з порожніми руками: крім оберемків квітів від вдячних глядачів, я отримав ще один дарунок – монету Короля Данила. Але найціннішим для мене став подарунок-оберіг. Я взяв його з собою як символ щастя, бо вірю, що він мені принесе натхнення.
Я дуже вдячний місту Львову та Україні, в якій нині живе і б’ється трепетне серце Європи.
Ігор Галущак