0
0
Президент Сербії Томіслав Ніколич називає стосунки з Хорватією добрими, але вважає, що вони могли б бути значно кращі, якби не хорватський націоналізм.
Сербський глава держави зустрівся з кількома редакторами белградських медіа і поспілкувався з ними про державні справи. Серед головних тем були президентські вибори у Хорватії і загалом сербсько-хорватські стосунки.
“Від того, як Хорватія звільнятиметься від націоналізму, залежить і ставлення Сербії. У нас немає жодних проблем, ми відкриті до всебічних відносин з Хорватією”, – повідомив Ніколич.
За його словами, проблема Хорватії у тому, що вибори органів влади там дуже залежать від “хорватського націоналізму”, від того, “як об’єднання ветеранів (війни за незалежність Хорватії. – В.К. ) реагують на ті чи інші кроки”.
“Хорватія досі живе в оковах свого минулого”, – розмірковує сербський президент.
Сербія не перешкоджала Хорватії на її шляху до ЄС, бо хотіли, щоб сусіди стали членом спільноти, хоча між країнами досі нелімітовано кордон. Одначе тепер, каже Ніколич, Сербія чекає на таке саме ставлення і з боку Хорватії.
“Я не шкодую, що ми не заважали Хорватії хоча б у питаннях вирішення майнових суперечок сербських біженців, їхнього безпечного повернення і права на проживання. Люди завжди мають робити добро і чекати добра у відповідь”, – повчає Ніколич, і додає, що Хорватія матиме добрі відносини із Сербією, якщо прагне цього, і задля цього Сербія намагається не реагувати на недоброзичливі кроки хорватської сторони.
“Якщо ж вони хочуть з нами сваритися, то нехай сваряться, як зі стіною, бо ми не відповідатимемо на негативні вчинки Хорватії. Зрештою, якщо вони не можуть забезпечити кириличних написів там, де живуть серби – це вже показник того, що ця влада ніколи не зможе бути відкритою щодо Сербії”, – бідкається Ніколич, натякаючи на проблему Вуковару.
Утім, Томіслав Ніколич не каже всієї правди. Сербія, скажімо, не збирається забезпечувати підручників для хорватської меншини, – це якщо зайшло про мову. А пересічні хорвати значно менше думають про своє ставлення до Сербії, ніж пересічні серби – про своє ставлення до Хорватії. Урешті-решт, це не хорвати розв’язали війну у Боснії і Хорватії, не хорватська армія напала на Сербію, і не боснійські мусульмани намагалися підкорити Белград. Усе це організувала Сербія у прагненні зберегти “свою” Югославію і свою гегемонію на Балканах.
Не випадково риторика сербських посадовців так скидається на виступи чиновників РФ про “нацистів” і “фашистів”, які, буцімто, влаштовують етнічні чистки росіян в Україні і мільйонами вбивають російськомовних громадян. Тож чи справді Хорватія досі перебуває в оковах минулого? Чи це Сербія ніяк не вилікується від хвороби великосербства?
Володимир Криницький
