АБОЛІЦІОНІ́СТ, а, чол. Прихильник аболіціонізму. З 40-х років XIX ст. боротьбу проти рабства, яку до того часу вели, головним чином, самі негри, почали аболіціоністи — противники рабства: робітники, фермери, передова буржуазія (Нова історія. Підручник для 8 кл., 1956, 181). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.
АБОЛІЦІОНІ́ЗМ, у, чол. Суспільний рух у США кінця XVIII — першої половини XIX ст., спрямований на скасування рабства негрів, яке затримувало розвиток капіталізму. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.
АБО 1, спол. 1. розділовий. 1. Уживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ і т. ін.) можливий тільки один. — Пошлю Енея до Плутона, Або і сам в ад копирсну (Іван Котляревський, I, 1952, 280); [Тірца:] Добудь нові слова, новії струни або мовчи (Леся Українка, II, 1951, 155). 2. Уживається на означення…
АБЛАКТУВА́ТИ, ую, уєш, недок. і док., перех., сад. Щепити дерева (кущі та ін.) зрощуванням гілок, без відокремлення їх від стовбура. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.
АБЛАКТУВА́ННЯ, я, сер., сад. Дія за значенням аблактувати. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.
АБІТУРІЄ́НТКА, и, жін. Жіночий рід до абітурієнт. Вона знімала кімнату, як абітурієнтка Полтавської жіночої гімназії (Юрій Смолич, V, 1959, 117). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.
АБІТУРІЄ́НТ, а, чол. 1. Учень, що закінчує середній навчальний заклад; випускник. Сагайдак підійшов до гурту. Що він чує: абітурієнти хочуть працювати в колгоспі!.. (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 249). 2. розм. Особа, що вступає до вищого або середнього спеціального навчального закладу. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.
АБІССІ́НЦІ, ів, мн. (одн. абіссінець, нця, чол.; абіссінка, и, жін.), іст. Колишня назва населення Ефіопії; ефіопи. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.
АБІССІ́НСЬКИЙ, а, е, іст. Прикм. до абіссі́нці і Абіссінія. ▲ Абіссінський колодязь, техн. — трубчастий колодязь з насосом, за допомогою якого піднімають назовні ґрунтові води. — Поки не викопали абіссінський колодязь, мусили вітряками качати воду (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 272). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.
АБІССІ́НКА див. абіссі́нці. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.