АБИ́ХТО, абикого (з прийм.: аби в кого, аби до кого і т. ін.), займ. неознач. Будь-хто, хто-небудь, кожний. Побить, то й абихто знайдеться, — от інше діло пожалувать! (Номис, 1864, № 4072); А кому не звісно, що губернатор так аби з ким не поцілується! (Панас Мирний, IV, 1955, 221). Словник української мови: в 11 томах….
АБИКУДИ, присл. Хоч куди, у будь-яке місце. Присутні засміялися, відзначивши, що «баритон» має свою думку і не так спроста погодиться абикуди їхати (Іван Ле, Право.., 1957, 53); // Без певного напряму. Вийшов Корній з двору за ворота, став, прихилився до стовпа, дивиться абикуди, нічого не бачить, нічого не чує (Леся Українка, III, 1952, 560). Словник…
АБИКОЛИ, присл. Хоч коли, у будь-який час. В Лубенщині.. на дощ викидають помело і кочерги і викидають не тільки весною, а і абиколи (Номис, 1864, № 576). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 3.
АБИ́ДЕ, присл. Хоч де, у будь-якому місці. Та я абиде захропу (Словник Грінченка); Свої мішки вони складали під лави.., не роздягаючись, сідали абиде, щоб швидше дати перепочинок ногам (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 91). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 3.
АБИ́-ТО, присл. 1. Як-небудь, недбало. Він усе робить аби-то (Словник Грінченка). 2. Так собі, без потреби, без певної мети. Я не знаю й досі, Нащо воно москалі ті Коси заплітали, Мов дівчата, та святеє Борошно псували? На іграшку, я думаю, Так собі, аби-то! (Тарас Шевченко, II, 1963, 273). Словник української мови: в 11 томах. —…
АБИ́-НО, спол. Щоб тільки, лише б тільки. І всі однаково заходять у покої, Аби-но з гаманцем… (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 39). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 3.
А́БИ, спол. 1. Починає підрядні речення умови; коли б лише, тільки б. Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно (Тарас Шевченко, I, 1951, 102); Охрім був чоловік такий добрячий; аби кого побачив у біді, зараз вирятує, хоч там як утратиться (Марко Вовчок, I, 1955, 95); Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали…
АБЗА́Ц, а, чол. 1. Відступ управо на початку першого рядка для відділення однієї частини тексту від іншої. Почати новий рядок з абзаца. 2. Частина тексту між двома такими відступами. В окремих творах Нечуй-Левицький виявляє прагнення до об’єднання ряду речень або навіть кількох абзаців у єдине надфразне ціле (Курс історії української літературної мови, I, 1958, 453);…
АБЕТКУВА́ТИ, ую, уєш, недок., перех. Розміщувати що-небудь за абеткою. Абеткувати картки до словника. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 3.
АБЕТКО́ВИЙ, а, е. 1. Прикм. до абетка 1; алфавітний. Абетковий порядок розміщення слів у словнику. 2. перен. Загальновідомий; елементарний. Поет вважає не зайвим висловлювати у віршах «абеткові» істини(Історія української літератури, II, 1956, 382). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 3.