0
0
Власне, згаданим (д)ефектом уражене буквально все в нашій країні – від освіти й медицини до будівництва й державного управління. Але в деяких царинах ефект профана виявляється особливо наочно.
Відоме агентство, яке саме не може сформулювати сфери своєї діяльності, тож називається просто агентством, похвалилося отриманням престижної нагороди в рекламній галузі – Red Dot Award: Communication Design 2017. Зазначу, це те саме агентство, яке розробляло щось, що стало символом цьогорічного “Євробачення”.
На сайті Red Dot поки що зазначено тільки те, що журі вибрало переможців, але не вказано, кого саме. Тож чи справді наші “герої” вже герої – ще невідомо. Відомо ж інше: наших героїв прямо стосується ефект Даннінга-Крюгера.
Персони, що складають колектив “агентства”, мислять абсолютно чужинецькими категоріями. Тому для них так звана “Рекламна кампанія «Давайте»” – абсолютно природна річ.
Ось що вони про неї пишуть: “«Давайте створювати», «Давайте радіти», «Давайте змінювати» – це не просто слова. Це заклик до створення нових спогадів і наповнення життя яскравими змістами. Це філософія, якою живе новий ВДНГ і якою він пропонує дихати своїм гостям. Це суть нового бренду, яка встановлює сильний емоційний зв’язок і резонує з усіма, хто зустрічається з ним в найрізноманітніших ситуаціях”.
Особисто про себе можу сказати, що “давайте” у мене викликає сильну емоційну ідіосинкразію і резонує з бажанням викликати мовний патруль. Їх ще не створили? Шкода.
Так само слово “давайте” резонує з емоціями Івана Вихованця, який присвятив цьому спеціальну мовну нотатку під назвою “У нашій мові – ні! – не маємо отого «Давайте заспіваємо!»” (Вихованець І. Розмовляймо українською: мовознавчі етюди. – К., 2012. – С. 50.).
З ним згоден Борис Рогоза – про це йдеться у статті “Давайте підемо чи ходімо?” з циклу “Уроки державної мови” газети “Хрещатик”:
“Українська мова у наказовому способі має не лише форми другої особи однини та множини, як російська (бери, беріть; вір, вірте; живи, живіть), а ще й форму першої особи множини (берімо, вірмо, живімо). Раз у раз натрапляємо на неї, наприклад, у народній творчості: «Заспіваймо пісню веселеньку про сусідку молоденьку», «Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше».
Російська мова, якій бракує цієї форми, послуговується описовою конструкцією типу давайте петь або дієсловом майбутнього часу доконаного виду — споём. Такі вислови часто проникають і в наше мовлення: давайте прочитаємо, давайте підемо, давайте поміркуємо, давайте проголосуємо. А правильно так: прочитаймо, ходімо, поміркуймо, проголосуймо. Слово давайте в українській мові вживається у своєму прямому значенні: давайте школярам нові підручники“.
Будь-якій українськомовній людині “давайте” в такому значенні звучить неприродно, і лише для “общєчєловєков” у таких текстах воно може “виглядати” на своєму місці.
Згоден, для міжнародного журі премії Red Dot українська мова так само чужа, як і для колективу “агентства” (до речі, українською версією на сайті цього “самого креативного агентства Украиньі” і не пахне). Але куди дивилися замовники, які платять за безграмотну профанацію чималі гроші? Чи й вам усім, панове “ВДНГ”, “давайте хропіти” здається творчою знахідкою?
Євген Шкодун
