0
0
За своєю сутністю ідеї економічного націоналізму є противагою та протилежністю концепції глобалізації, котра розглядає усі нації в світі як економічно взаємозалежні частини одного цілого.
Економічні націоналісти – люди, що вважають за краще використовувати будь-які засоби для підтримки автономного існування у власній країні. З цією метою економічні націоналісти зазвичай підтримують будь-які кроки для розширення застосування вітчизняних засобів виробництва замість залучення імпортних товарів та послуг для задоволення внутрішнього споживання.
Одним з найпоширеніших способів, що використовуються економічними націоналістами для збереження у своїй країні балансу праці й капіталу є введення диференційованих акцизів, податків, митних тарифів на імпортовані та експортовані товари. Ідея полягає в тому, щоб імпортні товари за рахунок акцизів та зборів зробити дорожчими, й відповідно – менш привабливими для власного населення, ніж товари національних виробників. З огляду на це, більшість урядів світу тією чи іншою мірою застосовують економічний націоналізм на практиці.
Ще однією відмінною рисою економічних націоналістів є прагнення поширити практику пріоритетного придбання товарів і послуг вітчизняних виробників на противагу імпортованим товарам і послугам. В цьому випадку практикується придбання імпортних товарів лише за відсутності національних аналогів. Зате ті товари, що виробляються у країні – харчові продукти, одяг, меблі місцевого виробництва, всіляко рекламуються та заохочується придбання саме їх. Таким чином, якщо є хоч якийсь спосіб придбання продукту національного походження – економічні націоналісти виберуть саме цей варіант замість споживання імпортної продукції.
В історичному вимірі початки українського економічного націоналізму ми можемо бачити в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття, коли серед галицьких українців, внаслідок все більшої конкуренції з євреями й поляками, почала поширюватись і популяризуватись доктрина «свій до свого по своє». Такий підхід давав можливість українським селянам та ремісникам протистояти економічному наступу більш потужних сусідів по імперії.
Хоча основна мета економічних націоналістів – запобігання надмірної економічної залежності власної нації від будь-якої іншої, все ж, навіть найзатятіші ЕНи час від часу змушені робити винятки з власних правил. Річ у тім, що на теперішній момент немає жодної країни, яка спроможна самостійно повністю забезпечувати потреби власного населення у будь-яких товарах і послугах. Саме цей чинник зумовлює ту економічну взаємозалежність націй, про яку стверджують глобалісти.
Більше того, практично для кожної країни певні галузі економіки є більш вигідними, пріоритетними – через географічні, кліматичні, геополітичні умови тощо. Тож здебільшого вже історично склалось так, що певні галузі країна розвиває більшими темпами, ніж усі інші. Здебільшого, найвищими темпами розвиваються експортно-орієнтовані галузі економіки, оскільки вони повертають у країну капітал, що дає змогу розвиватись далі.
Натомість, галузі економіки, орієнтовані на внутрішній ринок, дуже часто залишаються на узбіччі державних пріоритетів, не отримують належної підтримки, від чого страждає внутрішній ринок. Тож зусилля економічних націоналістів якраз і спрямовуються на розвиток внутрішнього ринку.
Можна сказати, що у будь-якій країні точиться постійна боротьба між глобалістами та економічними націоналістами, і економічна політика держави залежить від того, представники якої з фракцій перебувають при владі.
Найбільша складність полягає у тому, що ні глобалізація, ні ЕН не є панацеєю від усіх економічних проблем. Найважче – знайти оптимальний баланс між силами й капіталами однієї та іншої економічних течій, для того, щоб національна економіка забезпечувала максимум внутрішніх потреб, результативно працюючи при цьому на експорт продукції й послуг, розумно споживаючи імпортовану продукцію.
Таке розуміння економічних завдань не може вважатись чистим економічним націоналізмом, проте для нації, на мій погляд, подібна модель є більш корисною і прийнятною, ніж глобалізм чи ЕН у чистому вигляді. Втім, навряд чи будь-яка економічна модель десь існує у своєму чистому, ідеальному вигляді.
Олесь Верес
