0
0
Каталонські сепаратисти дивляться на приклад країн колишньої Югославії, але є велика різниця між югославськими республіками і Каталонією.
Каталонії бракує словенської однорідності, в краї значно нижча явка на референдумі про незалежність регіону від Іспанії, і абсолютно відсутня підтримка урядів потужних іноземних держав, пише сьогодні на шпальтах Financial Times Тоні Барбер.
Уряди держав усієї Європи загалом не виявляють інтересу до каталонської незалежності. При цьому в Берліні, Парижі, Лондоні та й інших європейських країнах відверто проти розпаду Іспанії. Вагомі гравці не думають, що каталонці мають правові й політичні підстави для відокремлення.
Якщо ж аналізувати більше детально, то єдиний фронт ЄС має хіба одну чи дві слабких ланки, вважає автор статті.
Підтримка з боку Словенії
Успіхи каталонських сепаратистів, скажімо, гаряче вітали в Словенії – президент цієї країни Борут Пахор 1 жовтня, коли Мадрид оголосив про незаконність референдуму про незалежність Каталонії, сказав, що багато словенців “серцем з народом Каталонії”.
Емоційна прихильність словенців до іспанських сепаратистів зрозуміла, сказано в статті.
Словенці на референдумі 23 грудня 1990 року проголосували за відокремлення від Югославії, а 25 червня 1991 року словенський парламент ухвалив Акт незалежності Словенії. Словенська поліція взяла під контроль кордони республіки й таким чином Словенія вийшла зі складу Югославії.
Читайте також: На жаль, ми не словенці
Потім відбулася десятиденна війну, в результаті якої югославська армія покинула територію Словенії.
“Словенці порівнюють свій досвід малого народу, який живе під тиском сербів у Югославії, як Каталонія під владою Мадрида”, – пише автор Financial Times.
Слід зазначити, лідер каталонців Карлес Пучдемон відвідав Словенію 1991 року і захоплювався, як у мирний і демократичний спосіб словенці досягають своїх цілей.
Відмінності
Натомість жителі Каталонії зовсім не такі об’єднані ідеєю незалежності, як це було зі словенцями. На референдум у Словенії прийшло понад 90% виборців. У Каталонії теж 90% учасників референдуму висловилися за незалежність, от тільки явка виборців становила заледве 43%, а виборці, які виступали проти незалежності, бойкотували референдум.
Каталонії бракує словенської однорідності, наголошується у статті. За даними уряду в Барселоні 2013 року, близько 46% населення Каталонії говорить іспанською мовою як основною, 36% відсотків – каталонською, 12% – обома мовами однаково.
Читайте також: Іспансько-каталонська мовна суперечка
Тоні Барбер додає, що, певна річ, більшість іспаномовних каталонців хоче, щоб регіон залишитися частиною Іспанії.
Можна вважати, що прем’єр-міністр Іспанії Маріано Рахой має “жорсткий” підхід до каталонської кризи, але він точно не колишній диктатор Франциско Франко й не сербський лідер кінця минулого століття Слободан Мілошевич. Іспанія – це таки демократія.
А найбільша ж різниця, схоже, полягає в тому, що референдуми про незалежність Словенії та інших югославських республік мали підтримку урядів потужних держав. Каталонія, як і Курдистан, такої підтримки не мають.
Читайте також: Каталонія: свій дім і своя війна
