0
0
17 грудня 2014. – Без гучних заяв про “любов” і “братерство” Німеччина інвестувала у Сербію €1,2 млрд, Італія – €1 млрд, Греція – €950 млн. А Росія?
Після телефонної розмови президентів Росії і Сербії Владіміра Путіна і Томіслава Ніколича, присвяченої припиненню реалізації проекту “Південний потік”, реальніших обрисів набула угода про експорт до РФ 10 тисяч вироблених у Сербії автомобілів Fiat 500L, пише для Al Jazeera Ратко Фемич. Щоправда, офіційно про це не оголошував жоден із президентів, а “злила” інформацію про 40-хвилинну розмову в медіа радниця Ніколича. Сербські оптимісти бачать цю ситуацію так: якби Росія не відмовилася від “Південного потоку”, то Сербія не здобула б такого вигідного автомобільного котракту. Навколоурядові кола вже ладні проголосити про чергову перемогу сербської політики і починати заводити нові дифірамби “братній Росії”, яка рятує сербську економіку.
Песимісти не так вражені новиною, адже замість проекту вартістю кілька мільярдів євро, яким мав бути “Південний потік” на сербській дільниці, вкидають лише можливу угоду, та й то – з третіх рук. І навіть якщо така угода й буде, то йдеться лише про одноразовий продаж на приблизно €150 млн. Ця сума – лише десята частина минулорічного обороту Fiat automobili Srbija (FAS), пише автор. Сербія , власник 33% компанії, торік від діяльності FAS заробила аж €3,3 млн, натомість інвестиції держави у компанію склали понад €51 млн. Таким чином, за 2013 рік Сербія “подарувала” автокомпанії €48 млн. Із вартості можливої угоди з Росією держава отримає заледве шосту частину прибутку. Така приємна заміна “Південному потоку”…
Але хто ж винен, запитує Фемич, що серби так багато чекали від “братських стосунків” з Росією, тоді як Росія нічого з тих очікувань виправдати не може?
Російські інвестиції
Не так давно сербські медіа просто “обсипали” сербів мільярдними російськими інвестиціями. Як, власне, і іншими – арабськими, китайськими, французькими… І всі – неодмінно мільярдні.
Після візиту Владіміра Путіна до Белграда (на військовий парад) ЗМІ розбуялися: інвестиції понад €10 млрд, купа нових робочих місць, небувалий розвиток економіки – це все вже ось-ось станеться, адже сам імператор побував у Сербії! Люди, що стомилися від кризи, хочуть чути саме це, нехай це і казки, у які ми віримо, бо хочемо, щоб так і сталося.
Тож коли з уст Путіна почули заяву про припинення реалізації “Південного потоку”, чимало сербів, зокрема і високопосадовців, не вірили, що таке може статися, і чекали, що скоро сонцесяйний оголосить про план прокладення газогону до Сербії в обхід гейропи. Не судилося…
Окрема тема розмови – “братні” інвестиції. Серед загальної суми у €18 млрд іноземних інвестицій, що надійшли до Сербії протягом останніх 10 років, російські вкладення складають аж 3,6% – менше €650 млн, у той час як Австрія, скажімо, інвестувала понад €2,6 млрд. Без гучних заяв про “любов” і “братерство” Німеччина інвестувала у Сербію €1,2 млрд, Італія – €1 млрд, Греція – €950 млн, Словенія – €900 млн! Навіть Чорногорія вклала у сербську економіку понад €450 млн. Порівняйте потужності і ресурси Росії і Чорногорії – і, як кажуть, відчуйте різницю.
Тож і має це все вигляд такої собі гри на традиційній прихильності: панслов’янська “любов” і православне братерство вищі за національні інтереси, робочі місця, зарплати і соціальні стандарти. Братерська любов, як кажуть, найдорожче коштує.
За ту “любов” Сербія 2008 року віддала контрольний пакет акцій Naftne industrije Srbije (НІС) – за базікання, підтримку політики “Косово – це Сербія” і обіцянки побудувати “Південний потік”, і все це – без будь-яких гарантій, по-братньому, на довірі. Сербії тоді було обіцяно, що газогін буде закінчено до початку 2014 року, і лише від самого транзиту країна зароблятиме щорічно €200–300 млн.
Газ – не вода
Ніхто не каже, що сербів ошукали, старший і більший брат покинув і подався за своїми користю й інтересами. Імператор думає і про сербів, адже кров людська – не водиця. Але й нафта з газом – теж не вода.
Російська “Газпром нафта” з 2008 року лише на зменшенні ренти за користування надрами Сербії заробила €240 млн. відповідно, саме стільки у цьому сегменті Сербія втратила. Російській компанії тоді, 2008 року, угодою було надано привілейоване становище: аж до 2023 року “Газпром нафта” платитиме ренту не 7%, як всі інші (у тому числі й сербські) компанії, а всього 3%. Економією на ренті “Газпром нафта” вже компенсувала свої інвестиції, а до 2023 року зекономить (заробить!) 640 млн євро. За ці гроші могли побудувати школи, лікарні, парки…
У Росії енергетичний гігант мав би витратити на ренту за користування надрами за такий час понад 3 млрд євро, адже російський розмір ренти складає 22%.
Кого люблять росіяни?
Під час дослідження московського Левада-центру на питання, які країни дружні для Росії, більше половини респондентів назвали Білорусь, а далі – Казахстан і Китай. Серед першої десятки країн – друзів Росії росіяни не назвали Сербії.
Натомість за найостаннішими дослідженнями різних інституцій у Сербії, громадяни країни переконані, що найбільше грошей в сербську економіку вклала Росія, і лише далеко позад неї за обсягом інвестицій перебувають ЄС, Японія, Німеччина і Китай. Одначе правда має інакший вигляд: із Росії у Сербію приходили тільки позички.
А дотації йшли саме з гнилого Заходу, передовсім – з ЄС. З 2000 до 2013 року ЄС і країни-члени надали Сербії €3,5 млрд допомоги. Без урахування країн ЄС найбільшу допомогу надали США (€643,2 млн), Норвегія (€156,3 млн), Швейцарія (€132 млн), Японія (€101,6). Усе це – допомога, гроші, яких не треба повертати. Від Китаю такої допомоги надійшло €10 млн, а від “матінки-Росії” – великий круглий жирний нуль, дірка від бублика. По-братньому, нічого не скажеш.
Насправді, саме ЄС очолює список найбільших донорів, інвесторів та торговельних партнерів Сербії. Щоправда, торговельний оборот росте останнім часом і з Росією, але досі він значно нижчий від обсягів торгівлі з Італією чи Німеччиною.
Через усі ці “фіати” й “ніси”, віру в обіцянки без розумних гарантій, підкорення національних інтересів “братнім почуттям”, нераціональні субвенції та варварські приватизації Сербія власноруч руйнує свої ресурси і відкриває можливість іноземним компаніям заробляти в країні з мінімальною для неї користю, а часто – і на шкоду, у той час, як іноземні уряди через наші плечі виборюють свої інтереси, підсумовує автор.
