0
0
«Коханий, купи верблюда! Хоч маленького, коханий! – я тікаю від африканця, що продає сувеніри. – Слава Україні! Купи, коханий!»
Такі от пропозиції лунають у Хургаді. Росіянам літати у Єгипет нині заборонено, і тому місцеві продавці потроху почали вивчати українську мову.
«У нас, як у Росії, правлять силовики – тобто хунта», – пояснює нам туристичний гід Ахмед з прямотою військового. Він інструктує новоприбулих щодо місцевих правил і звичаїв. Йому дуже хочеться, щоб Путін дав наказ росіянам знову масово літати у Єгипет. А поки що тут намагаються пристосуватися до нас, українців – нині найчисленнішої категорії єгипетських відпочивальників. Магазини українських продуктів, жовто-сині прапори білі готелів – це вже в Африці стає нормою.
Щоранку на наш балкон сідає пташка з довгим дзьобом. Якась єгипетська, я такої раніше не бачив. А за нею, до обрію – Червоне море. Як незвично, як чудово потрапити в літо – зимою! Хай живе авіація. Звісно, є дорожезні Канари чи Мальдіви, де сонце панує круглий рік, але поїхати туди – не кожному по кишені. А от вічне сонце Єгипту – це цілком бюджетний варіант. Тому сюди прямують тисячі українців. А що? Ціни впали – на пляжах Хургади або Шарм-аль-Шейху нині немає росіян, і натомість багато тепла й вільних місць у готелях.
Червоне море – найкраще з тих, що я бачив. Чорне, Середземне й Азовське у порівнянні з ним – сірі північні озера. А це – завжди тепле й яскраве: навіть найлютішої зими Червоне море не буває холодніше від +20 за Цельсієм. Прозоре й чисте – ніщо його не може збурити й скаламутити. І дивує велика кількість різних видів риб. Це море – рекордсмен, мабуть, за рибним населенням. Коли ми пливли в батискафі, просто не встигали зауважувати щораз іншу зграйку: ось блакитні… смугасті… з великими плавцями! І так далі. Ніякий океанаріум не вмістить усі різновиди мешканців Червоного моря. Плавати, занурюватися з аквалангом, ловити рибу найкраще – саме тут.
При кожному готелі Хургади, а їх тут кілька десятків, є свій причал і дві-три моторних яхти з водолазним спорядженням. Купаються тут і арабські жінки – щоправда, дотримуючись мусульманського дрес-коду. Заходять у воду в довгому одязі, щільно запнуті у хустки-хіджаби. У такому вигляді навіть пірнають з аквалангом. Акул, до речі, тут немає – тільки дельфіни. Фанати теплих морів, купання й засмагання давно ці переваги зрозуміли й оцінили, а я от – тільки цього року.
Зразу за Хургадою – піски, пустеля. Нічого, крім піску. Кажуть, десь там живуть бедуїни. Навіть возять до них туристів. Але чесний Ахмед сказав нам, що це просто перевдягнуті бедуїнами аніматори. Такі самі бедуїни у чудових африканських бурнусах працюють «водіями» верблюдів або й кермують таксівками. Ну, в нас теж офіціантів ресторану «Хутірець» перевдягають у шаровари – це нормально.
Курорт Хургада виник і розрісся навколо рибальського селища. Від нього лишилися не лише спогади, а й базарчик, поблизу якого пришвартовуються численні рибальські шаланди, яхти й усілякі суденця чудернацького вигляду й невідомого призначення. На ятках тут вам продадуть усіляких представників підводного світу, а також насмажать риби на оливковій олії, скільки запрагнете. Ви зможете поласувати, споглядаючи чудову мечеть поблизу базару на березі Червоного моря. Найкращі ресторани Хургади – теж, звісна річ, рибні.
Хургада – це фабрика розваг і відпочинку, частина повнокровного сектору єгипетської економіки. Звідси вас повезуть до пірамід чи до Сфінкса. Або у пустелю – покататися на верблюдах. Працівники готелів приїздять на свою вахту за сотні кілометрів, тому дорожать робочим місцем, стараються догодити і навіть вивчають по кілька слів: «коханий», «дякую», «дуже добре». Працюють лише чоловіки: на рецепції, офіціантами, прибиральниками… Якщо й трапиться продавчиня-жінка – то це християнка або приїжджа.
У невеличкій за населенням Хургаді діє кілька мечетей. Ми зайшли в одну з них, імені Гамаля Абделя Насера, одного з найуспішніших президентів Єгипту. Роззулися, оглянули шикарну бібліотеку з арабськими томами, поспілкувалися із шейхом – так називають настоятеля храму. Він подарував нам книжку для дітей, в якій пояснюються основи мусульманського віровчення.
Є у містечку й православна церква – коптська, ще давніша за історією, ніж християнство у Вірменії або Грузії. Розташована вона у районі Дахар, тобто Старому місті. Звісно, ми зайшли й туди. Священик попросив перехреститися – і, переконавшись, що робимо це правильно, причастив кукурудзяним хлібом. Дивують африканські ікони, на яких святий Марко зображений поруч із левом, святий Міна – з верблюдом, а Іван Предтеча – у тигровій шкурі.
Цікаво дивитися єгипетське телебачення. Тут серед сотні каналів я ледве відшукав англомовний «ЄвроНьюс», а решта – це трансляції з того ж близькосхідного і африканського регіону: з Лівану, Саудівської Аравії, Йорданії, Іраку, Сирії, Палестини, і навіть з не визнаного світовою спільнотою Курдистану. На більшості каналів ідуть ток-шоу релігійних проповідників або репортажі з мечетей.
Я не брав із собою ноутбука – відпочинок же! Але, щоб перевірити електронну пошту, усе-таки наполегливо шукаю на задвірках Хургади якесь інтернет-кафе, навіть знаходжу, але… От халепа! Зачинено до понеділка. Поруч – ресторан східної їжі. «Не засмучуйся, – каже мені доброю англійською продавець шаурми. – Тут навколо є багато таких кав’ярень з інтернетом». Він бере мене під руку, веде до найближчої зручної забігайлівки. Я здивовано дякую. «Звідки ти?» – питає. Кажу, що з України. «О!.. У вас теж війна. Я – сирієць», – каже він, і ми обнімаємося, мов брати.
Ігор Кручик
Фото автора
