0
0
Часто прибічники двомовності в Україні наводять приклад Ірландії. Мовляв, ця країна говорить англійською, але при цьому не втрачає своєї самобутності, й на Англію геть не схожа.
Проте ці люди скромно забувають додати три важливих нюанси. Їх набагато більше, та основних, на мою думку, саме три.
1) Ірландці мають одну дуже суттєву відмінність від англійців – віру.
Ірландці – католики, тоді як англійці здебільшого протестанти. Не в останню чергу Північна Ірландія залишилася частиною Великої Британії через релігію – там переважає протестантизм.
2) Англія не намагається знищити Ірландію як державу. Вона не використовує англійську мову як інструмент колонізації і виступає союзником Ірландської республіки. Обидві країни належать до західної цивілізації, мають схожі цінності. У них подібний суспільний устрій, економічна модель тощо.
Якби Росія була демократичною державою з ліберальним суспільством і відкритою ринковою економікою, не воювала з нами на Сході, визнавала нас як незалежну державу (реально, а не декларативно), не лізла б у внутрішні справи України й тримала курс на вступ до ЄС і НАТО, то теж можна було б казати, що мова не така й важлива.
Але Росія є антагоністичною державою до України й Західного світу, тому важливість мови зростає у сотні разів.
3) Ірландці втратили мову ще кілька століть тому. Відроджувати з нуля неймовірно складно, практично неможливо. Ірландія мучиться з відродженням мови вже не одне десятиліття, викидаючи на це чималі гроші, але де-факто нею говорять у повсякденному житті трохи більше 2% населення. У нас мова є, і навіть зараз нею у побуті розмовляє більше половини населення (після втрати Криму й частини Донбасу).
Що легше – відродити мову, якою й досі говорить більше половини населення, чи мову, якою говорить 2% населення, як в Ірландії, і яка фактично не функціонує понад двісті років?
Отож коли вам хтось вказуватиме на приклад Ірландії – сміливо наводьте йому ці аргументи.
Маркіян Шишкевич
