0
0
Соціологічне дослідження, проведене аспірантами Університету Торонто 2013 року, свідчить, що шлюби між людьми однієї національності тривають довше і щасливіші.
Між тим, нещодавно натрапив на цікаву думку, яка дійшла до нас із позаминулого століття:
Зговорилося за женячку молодих Русинів. Не можна викоренити сеї пошести – женитьби Русинів з Польками. Нинї серед так великого антаґонїзму полїтичного Поляків і Русинів, се майже неімовірне, щоби міг Русин з Полькою побирати ся і копати собі і другій особі гріб домашнього щастя.
Теофіл Грушкевич. Щоденник.
Коли йдеться про українців, то здебільшого буває так, що стосунки з представниками інших націй перетворюються у рух в одному з двох напрямків.
Перший: українець/українка повністю відмовляється від власної ідентичності на користь ідентичності партнера. Це може відбуватись абсолютно безболісно, а може й виявитись глибокою травмою, яку намагаються або ігнорувати, захищати почуття/сім’ю, або мовчки страждати.
Другий: партнери постійно конфліктують на мовно-етнічному ґрунті, що, очевидно, не призводить до позитивних наслідків. Такі стосунки не мають перспективи.
І лише невеликий відсоток альянсів з представниками інших націй розвивається до того стану, коли партнери здатні поважати мовно-культурні особливості одне одного, знаходять в собі сили вивчити мову партнера, навчити своїх дітей обох мов, виховувати їх і себе в дусі поваги до обох націй і культур.
Зазвичай шанси того, що партнер українця/українки відмовиться від своєї ідентичності на користь ідентичності української, виявляються мізерними.
Причини цього стану можна вважати дослідженими, але не можна вважати вирішеним питання про те, як із цим боротися.
На жаль, мовна ситуація в нашій країні ще й близько не лежала до нормальної, тож проблеми з “етнічною самотністю” у стосунках постануть ще перед багатьма молодими (і не дуже) українцями.
Володимир Криницький
