Кримський ґвалт

0 0
Read Time:3 Minute, 33 Second

Зранку на Миколаївському вокзалі створилася черга до кас. Люди масово повертали квитки на Сімферополь.

Річ у тому, що, взявши навіть вчора-позавчора квитки в кримському напрямку, вони вже сьогодні о 4 ранку були змушені відмовитися від запланованої поїздки через рішення керівництва країни перекрити кордон. Новина про закриття кордону та скасування залізничних і автобусних рейсів вперше з’явилася вчора близько 17.00 години вечора. Навряд чи люди, які поспішали з роботи, щоб встигнути зібратися на потяг чи автобус, мали можливість отримати цю інформацію. Багато хто, навіть дізнавшись, не повірили і таки ризикнули розпочати подорож. Не знаю, що вчора вночі відбувалося на Одеському вокзалі (адже за розкладом потяг №310 “Одеса-Сімферополь” вирушає о 23.59), а також мені достеменно не відомо, як реагували і реагують люди на цю звістку в Херсоні, очікуючи на свій потяг, і тим паче, що кажуть і роблять ті, хто лишився замкненим в межах півострова Крим, який за одну ніч перетворився на острів. Можу лише розказати про настрої та емоції людей, реакцію та поведінку яких мені випадково довелося спостерігати в Миколаєві.

З усіх кутків вокзалу чулися різні думки з цього приводу. До речі, майже одночасно з потягом №310 (“Одеса-Сімферополь”), який за оголошенням мав їхати лише до станції “Херсон”, прибував потяг з “того боку” – “Сімферополь-Хмельницький”. Одна мама зустрічала свою доньку, студентку Кримського медичного університету ім. Георгієвського. Лише минулого навчального року їй вдалося перевестися в цей навчальний заклад з Дніпропетровська, що їх обох невимовно тішило. Адже медуніверситет Георгієвського вважався мало не найкращим медичним закладом України, допоки… ну, самі знаєте. Мама бідкалася та тяжко зітхала – що ж тепер буде і як донька повернеться на навчання, все намагалася знайти винних у цій ситуації, тож “лагідно згадувала” усіх і все!

Зробивши крок убік, я наштовхнулася на групу студентів, які спокійно і навіть з відтінком гордості виправдовували свою неможливість потрапити на територію Криму. Мовляв, патріоти потрібні Україні, а значить, все невипадково. Переймалися лише, що не знають, чим викликана заборона: чи не чергові провокації проти України прогнозуються?..

Біля каси, до якої я підійшла, декілька людей розмовляли між собою. Молодий хлопець сказав, що його друг стоїть у фурі з продуктами харчування на кордоні перед Кримом і що їх не пускають, принаймні поки що. Дівчина у відповідь спокійно стала перебирати інші варіанти добирання до півострова: розважливо й без зайвих нервів та емоцій. Чого не скажеш про іншу дівчину, яка раптово влетіла до приміщення вокзалу з прокльонами та погрозами й попрямувала до кас. Там її істерика не вщухла, а ще більше розгорілася. Іскри та пір’я летіли в усі боки. Мені стало школа молодої касирки, яка взагалі стала заручницею ситуації і на своїй зміні була змушена стати свідком подібних ситуацій, давати відповідь на запитання, яких і сама до кінця не розуміла. Стандартна фраза “Потяг прямує до станції «Херсон»” не надто влаштовувала людей. З’ясувалося, у дівчини тієї, яка лаялася нецензурною лексикою і наплакала коло віконечка каси мало не океан, померла бабуся, а через скасування потягів і автобусів до Сімферополя вона не могла потрапити на похорон. Отут якраз всім (емоційним і не дуже, позитивно налаштованим і негативно, розгубленим і “пофігістам”) довелося об’єднати свої зусилля заради того, щоб заспокоїти бідолашну дівчину. А самотній дядечко з квитком тихо, але впевнено, заявив, що всіх треба за це перестріляти і що він сам взяв би зброю і здійснив свою пропозицію. От тільки хто ці “всі” – так і лишилося таємницею.

Одразу по п’ятій потяг, який мав прямувати до Криму, вирушив на Херсон. Із собою він забрав тих, хто не втратив надії потрапити до Криму незважаючи ні на що. Можливо, в Херсоні з виїздом за межі області (а тепер і країни) їм пощастить більше.

Співчуваю всім тим, чиї плани в одну мить було зруйновано закриттям кордону. Але також не можу не нагадати, що нічого не стається без причини. Згадайте, як часто ви чули історії, коли пасажир проспав свій рейс і залишався ЖИТИ, в той час як уламки літака збирали рятувальники, а загиблих у мішках зустрічали їхні близькі та родичі. Може, приклад не зовсім вдалий, але чомусь іншого на той момент не знайшлося. Можливо, Україні вдасться уникнути чергового вторгнення і випадкових жертв?

У кожному разі, варто зберігати спокій і віру в краще майбутнє. Безвихідних ситуацій не буває. Впевнена, що це лише тимчасові заходи, необхідні для гарнтування безпеки на новорічні свята. І, як сказав Святослав Вакарчук (точніше, заспівав): “все буде добре!” Запевняю!

Галина Назарова

About Post Author

prostir

Happy
Happy
0 %
Sad
Sad
0 %
Excited
Excited
0 %
Sleepy
Sleepy
0 %
Angry
Angry
0 %
Surprise
Surprise
0 %

Average Rating

5 Star
0%
4 Star
0%
3 Star
0%
2 Star
0%
1 Star
0%

Залишити відповідь