0
0
13 березня 1975 року пішов із життя видатний югославський письменник, нобелівський лауреат Іво Андрич.
Його твори відкривали світові прекрасну землю Балкан, людей, природу і життя цього краю, відкривали самого Андрича.
Не дивно, що теперішні Боснія і Герцеговина, Сербія і Хорватія прагнуть долучити спадок Андрича до свого культурного надбання: ніхто з югославських письменників не мав таких здобутків, як він. А кожна з цих країн має право називати його своїм: Андрич був хорват за національністю, народився і зростав у Боснії, все життя відстоював ідею югослов’янства і чимало років віддав Сербії та Белграду.
Не можна сказати, що українці не знають Андрича – багато його творів, особливо великих, перекладено українською, талановито перекладено. Але і неперекладених залишилося немало. Недостатньо і досліджень творчості видатного письменника.
На вшанування пам’яті слов’янського нобелівця пропонуємо вам переклад невеличкого оповідання Іво Андрича:
НІЧ
Ніч темна і всевелика. Ніч і на небі, і на землі. Світло з міста розсіюється крутими схилами і перемішується із зорями, а синява неба глибоко занурюється у темряву над землею.
Ніч прохолодна, немовби одночасно зі смерканням ми непомітно опинилися в іншій кліматичній зоні, і хоч уже давненько в ній живемо, вперше рухаємося і дихаємо у цілковито нових умовах, і все навколо нас і в нас (темрява і світло, повітря і думки) стало солодке і свіже, як екзотичний фрукт, що його ти вперше скуштував.
Ніч мирна і добра, прекрасний час життєвого затишшя, коли змучена (неймовірно, жорстоко змучена) людина має нагоду передихнути і каже сама собі: «Більше ніколи!» – і у величі та відчайдушності свого рішення знаходить змогу жити далі.
Духмяніє ніч, виблискує спокійними нескінченними переливами світла і безмежними відтінками темноти. Буяє. Аж наче ось зараз заспіває, заговорить! І вже не буде потреби щось болісно вирішувати чи щось казати. Усе скажуть справи.
Неосяжна ніч, життєдайна, рятівнича, чия глибина таїть у собі ще невидимий паросток дня.
(З сербської переклав Володимир Криницький)
А такий вигляд мала перша публікація Іво Андрича – “У присмерку” (часопис “Босанська віла”, 1911 р.):
Володимир Криницький
