0
0
Словенський народ, як і українці, протягом тривалого часу не мав своєї держави й перебував під владою іноземців. Відтак словенська мова не мала можливості вільно розвиватися.
У Королівстві СХС, Королівстві Югославії та СФРЮ словенська мова вже мала певний статус, але все одно цілеспрямовано зазнавала тиску панівної сербсько-хорватської (читай – сербської) мови. Ситуація дуже схожа на стан української в складі СРСР.
А що переживає словенська мова зараз? Чи утиски мови призвели до того, що половина словенців говорить між собою сербською? Чи нечисленна (порівняно з українцями) словенська нація краще берегла свою мову, ніж ми – свою?
З проханням надати коментар я звернувся до словенського поета, перекладача, редактора Петера Семолича – наші читачі пам’ятають його цікавезну розмову з хорватським письменником Міланом Загорацом.
Отож, Петере, скажіть, будь ласка, що пережила словенська на своєму шляху до статусу офіційної мови? Чи буває таке, щоб словенці між собою говорили не словенською, а сербською? Чи є якась загроза існуванню словенської мови з боку сербської чи хорватської?
Поширюватися в публічному просторі словенська мова стала після розпаду Австро-Угорської імперії з кінця Першої світової війни. Але близько третини носіїв словенської мови опинилися за межами тодішнього Королівства Югославії і здебільшого зазнали мовної асиміляції. Та навіть і в Югославії словенська мова зовсім не була рівноправною з сербською, оскільки діяла офіційна доктрина єдиної югославської нації, словенська мова була витіснена з армії, залізниці та інших державних установ. Одначе проти цієї тенденції рішуче виступали видатні діячі словенської культури, тож у суспільстві словенська не втрачала свого значення.
Під час Другої світової війни Словенія була розділена на німецьку, угорську та італійську зони окупації. У німецькій зоні прилюдне використання словенської мови обмежувалося, тоді як італійці й угорці мали далекосяжніші плани асиміляції словенців, тому діяли м’якше. Але саме в той період зміцнилося розуміння, що словенська мова – наріжний камінь словенської ідентичності, і вона перебуває під загрозою.
Після Другої світової війни Словенія стала однією з республік Югославії, а мова отримала статус офіційної в республіці й однієї з державних мов югославської федерації. У часи перебування в Югославії словенська мова сприймалася чи не єдиною визначальною рисою словенців серед інших народів країни, при цьому постійно зазнаючи утисків через посилення унітарних тенденцій. Намагання тодішнього уряду всебічно зміцнити панування сербсько-хорватської в усіх сферах життя в країні було одним із важливих чинників, що призвели до відокремлення Словенії від Югославії.
На такому історичному тлі словенська мова в Словенії сприймається як безумовна цінність, як те, що необхідно розвивати й підтримувати. І саме тому словенці спілкуються один із одним без посередництва інших мов, не вдаючись до сербської, хорватської чи боснійської. У спілкуванні ж із представниками сербського, боснійського, чорногорського чи хорватського народів, які після розпаду Югославії залишилися в Словенії або приїжджають до нас, словенці крім рідної можуть використовувати і їхні мови (здебільшого словенці поки що знають сербську чи хорватську. – В.К.).
За час незалежності Словенії посилилися позиції англійської мови. Мовні пуристи бачать загрозу для словенської мови здебільшого з її боку, а не з боку сербської чи хорватської. Вважаю, що ці побоювання перебільшені, хоч і мають під собою причини, бо час від часу в деяких вишах, передусім на економічних факультетах лунають пропозиції перевести викладання на англійську мову. Однак ці пропозиції натикаються на сильну протидію як серед співробітників самих вишів, так і серед громадськості. При цьому не спостерігається, щоб словенці часто в повсякденному спілкуванні послуговувалися англійською мовою. Окремі англійські, сербські, боснійські й хорватські слова проникають в словенську мову, особливо на рівні сленгу. Але як на мене, це навіть позитивний і симпатичний момент, який лише оживляє мову.
Зі словенської переклав Володимир Криницький
