Після розповіді про нашого співвітчизника з Чорногорії Олега Меліхова, ми віртуально завітали до сусідньої Хорватії, де на нас чекає зустріч зі скульптором і художником Антоном Масликом.
Доброго дня, пане Антоне! Спершу хотілося б довідатися, де в Україні Ви жили до переїзду в Хорватію, що робили.
Я народився у Києві в сім’ї художників. Батько Олександр Маслик – скульптор, мама Тамара – художник-іконописець. Навчався у художній школі імені Тараса Шевченка в Києві на скульптора. Потім 1997 року вступив на факультет скульптури Академії мистецтв, закінчив у 2003 році. Далі все своє життя працюю творчо, створюю пам’ятники, малу скульптурну пластику, беру участь у художніх виставках в Україні та за кордоном. У місті Узині створив пам’ятний знак Букварю. 2006 року створив 13-метровий пам’ятник загиблим байкерам біля Білої Церкви. Реставрую ліпнину церков та старовинних будинків. Час від часу беру участь художніх проектах і симпозіумах. Член Спілки художників України.
Як Ви вибрали країну для подальшого проживання? Що стало остаточним аргументом на користь Хорватії?
Хорватія мені сподобалася в першу чергу як художнику. Тут мальовнича природа – гори, море. Я дуже люблю море. Що ще треба для художника? Зрештою, тут працював видатний скульптор Іван Мештрович – я вчився на його скульптурах. Хорватія дуже схожа на Україну, просто тут менші масштаби і хорвати – дуже привітні й товариські люди.
Ви їхали на підготовлений майданчик, чи довелося шукати нову роботу, нове житло? Хто і як Вам допомагав?
Ми всією сім’єю їхали до Хорватії, не маючи тут ні друзів, ні знайомих, ні житла.
Роботи ми не шукали, вона завжди з нами: художник завше має на думці якусь ідею, яку втілює в життя своїми руками, а олівець і пластилін у цьому допомагають. Я маю багато скульптур із бронзи, чимало картин – олійні фарби на полотні, це і є мої інвестиції. Я їх узяв із собою, намагався виставити в галереях Хорватії, хоча, звісно, продати тут картину досить складно.
Усе ми тут робили самі. Спілкувалися з місцевими, вони нам щось радили, допомагали. Так і житло знайшли. Потім познайомилися з приємною хорватською родиною, яка любить Україну, всі там вчать українську мову. Вони нам дуже допомагають і зараз.
Над чим працюєте, чи вдало просуваються справи? Хорватія – сприятлива країна для Вашої діяльності і взагалі для бізнесу?
Зараз я планую відкривати власну галерею і хостел. Українські реалії, на жаль, не дають змоги щось швидко і легко зробити, це велика перепона для розвитку країни. Хорватія значно сприятливіша країна для бізнесу, ніж Україна, це можу сказати точно. Порівняно з нашою державою тут – порядок і контроль.
Як у Вас із хорватською мовою? Вивчили вже, чи на якому етапі? Складно порозумітися з хорватами?
Мову ми трохи вивчали ще в Україні, тож після переїзду я вже не мав значного мовного бар’єру. Зараз я майже все розумію, щоправда, говорю ще не дуже. Діти ж тут вчаться у школі, мають друзів і вже вільно спілкуються хорватською.
Чи є якесь організоване українське життя в Хорватії? Ви берете участь у якихось українських заходах?
Чесно кажучи, не знаю жодного українця у Хорватії, лише хорватів. Хоча ні, згадав: тренер з легкої атлетики – українець, до нього ходять мої діти на тренування. Трохи спілкуюся в інтернет-спільноті українців Хорватії. Власне, на цьому все.
Чи підтримуєте Ви контакти з колегами на батьківщині? І взагалі, чи плануєте колись повернутися назад, чи Ви таки маєте намір цілковито зростися з Хорватією?
Звичайно, підтримую, дуже часто спілкуюся через інтернет. Вони цікавляться, як ми, як наші справи. Дуже допомагають нам, не знаю, що без них робив би. Тому й хочеться в Хорватії зробити галерею, щоб потім їм теж допомогти в продажі їхніх творів.
В Україну їжджу часто в справах, але повернуся лише в тому разі, якщо зміниться повністю наш політичний бомонд.
Хоч як сумно це казати, але люди змінюються і змінюють все навкруг. Київ був тихим зеленим містом. Багато інтелігенції, художників, письменників. Люди всміхалися, були привітні. І все дуже змінилося після всієї цієї Росії, – багато нахабних, злих, неврівноважених людей, багато пияків. Київ став небезпечний для життя, а особливо для дітей. Дуже чітко простежується рух у напрямку «русского міра».
На жаль, якщо подивитися в історію, коли відбуваються такі події, багато представників інтелігенції не витримує і виїжджає. А залишається хто? От і міркуйте. Уми виїжджають…
Зараз Хорватія мене цілком влаштовує, почуваюся як у давніші часи в Україні. У Хорватії схожа з нашою країною історія, теж свій «старший брат», своя боротьба за власне «я». І на щастя, вона це пережила. Хочеться, щоб пережила й Україна.
У такому разі, що Ви хотіли б побажати читачам в Україні?
Бажаю всім побувати в Хорватії – це чудова країна, дуже близька нам за духом. І взагалі бажаю більше подорожувати, дивитися на життя в інших краях, вивчати інші культури, спілкуватися з людьми, пити з ними каву, – окультурюватися! Дуже хочу, щоб українці були не тими людьми, з кого знущаються вдома і кепкують за кордоном, а багатою і щасливою нацією. Хочу, щоб українці були заможні!
Дякую за розмову і бажаю Вам подальших успіхів!
Спілкувався Володимир Криницький