0
0
Через кілька десятиліть день вісімнадцятого лютого дві тисячі чотирнадцятого року ввійде в історію під назвою «кривавий вівторок» на сторінках українських підручників.
Хочеться на початку продемонструвати цитату, яка неперевершено перегукується з подіями сьогодення в нашій недодержаві: «Сама по собі війна – вона нікому не потрібна, але дуже багатьом потрібна ця ненависть». Незрівнянні слова для лаконічного опису ментальних особливостей слов’ян, а саме – нестримного тяжіння до прояву агресії, не даремно ж в історії згадка про них часто базується на підкресленні саме бойової їх вдачі. Слов’яни – розбійники, лиходії, злодії, душогуби: видає підсвідомість синонімічний ряд нашому іноземному «другу», і це вже своєрідний закодований архетип, випещений матір’ю-еволюцією, позначка специфіки нестримного тваринного норову українців як сучасних представників слов’янських пращурів. Так от: хто на цей час перебуває на Майдані, навіть крізь вогонь готовий пройти за…
Стоп. А за що ми боремося? За Євросоюз, тотальну реформу влади, конституційні зміни?.. Орієнтири зовсім розмиті, українці заблукали у боротьбі за уявні ідеали. Авжеж, коли читаєш Ремарка, війна здається осередком, у якому можна проявити героїзм як спосіб виявлення життєвого призначення. Але це чужа історія чужого народу, нашу війну можна описувати словами, наприклад, Миколи Хвильового, який укоротив собі віку від дезорієнтації у пошуках ідеалів у житті під час подібних неспокійних часів.
Невже це усього лише «вузький» світогляд української людини призвів до подій, що розпочалися вісімнадцятого числа – пусте романтичне уявлення про війну? (А, можливо, це просто модно зараз, як те диктує нам постмодерна сучасність – шукати індивідуальний прояв героїзму, бути вікінгом свого часу?). Революція ніколи не призводила по позитивних наслідків, а війна, в свою чергу, ніколи не давала другого шансу: розлюченою твариною зжирала все на своєму шляху, оминаючи скалічені подоби недолюдей.
Війна, врешті решт, – це ознака малодушності, байдужості, це регрес на кілька століть назад. Мені шкода, що історія нашої держави не спроможна навчити українців, що поки ми не будемо базувати свої революційні дії на базі правильно зорієнтованої ідеології народу, а не основуючись на нетямущих фізичних діях, ми все також будемо механічно товктися у зачинені двері.
Погода вісімнадцятого лютого дві тисячі чотирнадцятого року була пречудова…
Дарія Грішанова
