0
0
«Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості…», – це так «жартує» Закон України. Мені часом здається, що в нашій державі декларативність завжди стоїть першим пунктом будь-якого документу. Не дивно, що й демократія, засвідчена Конституцією 18 років тому – це досі фата-моргана. Парадокс у тому, що закони порушують навіть ті, хто покликаний їх захищати.
З’ясовується, українська міліція під час обшуку «підозрілих» туристів може вилучити чималу суму грошей. Ось нещодавно київські захисники порядку пограбували німецьких гостей столиці. Приводом для обшуку стала «підозріла поведінка» туристів. Двоє міліціонерів, виконуючи державний обов’язок, вилучили в німців 300 євро, а «для годиться» залишили бідолахам 26 гривень. Обшукані помітили крадіжку не відразу (звісно, адже в Німеччині годі й думати про пограбування туристів захисниками громадського порядку!), а коли огледілися, правоохоронці вже були далеко.
Ситуація не потребує жодних коментарів. У недолугості української системи силових структур ми, як завжди, можемо звинуватити радянське минуле. Але ж саме в незалежній Україні проблема недотримання законів, корупції та непрозорості в роботі правоохоронних органів стала катастрофічною. Чому ж інші постсоціалістичні країни зуміли запровадити ефективні реформи, а українська міліція продовжувала деградувати, демонструючи свою духовну ницість у «Чорний вівторок» 1995-го, коли «Беркут» замахувався кийками навіть на священиків? Чому в Україні силовим структурам дозволено побиття громадян, які користуються правом голосу? І як виховати перевертнів, що їх наша система створювала 23 роки поспіль?
Велика відповідальність покладена на виші, які теоретично мають випускати вже законослухняних правоохоронців. Але інколи виходить так, що на лаву спудеїв потрапляють негідники, для котрих навчання – це лише формальність, яка купується. Чи можна гарантувати, що працівник правоохоронних органів – людина чесна, якщо він уже у виші пройшов горнило хабарів? Тож першопочатками справедливої правоохоронної системи маюсть стати навчальні заклади. Вони будують каркас демократії держави.
Сьогодні українським силовим структурам не потрібен «косметичний» ремонт: навіть у найпривабливішій обгортці гірка цукерка смакувати не буде. Зміна назви, прийняття нових законів – це лише 1/100 величезної роботи. Головне – щоб ці закони для захисників громадського порядку не були «паперовим фантомом», тобто має змінитися саме розуміння суті професії міліціонера.
«Європеїзація» українських правоохоронних органів можлива лише тоді, коли совість чи, скоріше, підсвідомість міліції не дозволить думати про самозбагачення. Зміна імперативів працівників правоохоронних органів – ось ключ до перезавантаження всієї системи.
Валерія Ковтун
