Головний редактор польського сайту kresy24.pl Домінік Щенсни-Костанецкі (Dominik Szczęsny-Kostanecki) написав неочікувано тверезу статтю як реакцію на руйнування пам’ятника воїнам УПА в польських Грушовичах.
Поки що польська риторика в темі історичної пам’яті не надто академічна, як, втім, і українські відповіді. Тож вважаємо за потрібне навести тут переклад цієї заяви, гасло якої: “Крок назад!”
Справа знесення пам’ятника в Грушовичах зачіпає все ширші кола. З’явилася і невідповідна, на мій погляд, реакція української сторони. Одначе поставмо собі раціональне запитання: чи можемо ми поховати польсько-українське братерство?
Ні, не можемо. Ніхто не обіцяв, що Україна завжди боронитиме нас зі сходу. Якщо комусь здається, що нинішній прозахідний курс Києва – явище тривале й постійне, він дуже помиляється.
І ющенкізм, попередній європейський курс України, теж не був. А теперішній ЄС, по-перше, значно менш sexy, ніж раніше, а по-друге – кидає нашим південно-східним сусідам масивні колоди під ноги.
Не йдімо шляхом Марін Ле Пен, Януша Корвіна-Мікке та інших “експертів”, що з виглядом знавців розмірковують про східні питання, але коли доходить до діла – не знають, де лежить Білорусь.
Натомість звернімо увагу на історію, століття від XV і вперед. Увага! ПОЛЬЩА СИЛЬНА ЛИШЕ ТОДІ, коли виступає ПЛІЧ-О-ПЛІЧ з РУССЮ/УКРАЇНОЮ. Конфлікт польсько-український і для однієї, і для іншої сторони обертається поразкою від агресивних імперіалізмів російського і німецького, що нависають над нами, мов меч Дамоклів.
Треба вам зносити пам’ятники? То знесіть пам’ятник Свєрчевського в Яблонках – пияка й сволоти. Гадаєте, піраміди в Єгипті стоять легально? Ні. Багато всього діється без нагляду закону. Наприклад, понаднормове дихання людини, яка має більший за середній об’єм легень.
Дозвольте нагадати ще й таке: “Польща буде велика, або її не буде взагалі”.
Ми не Швейцарія, яка, по-перше, сховалася в горах, а по-друге – депозитарій грошей багатьох сильних світу сього. Ніхто її не зрушить, окрім, хіба, світового пролетаріату, але й такого не існує, бо всі сидять у фейсбуках замість, як те робили попередні покоління, рятувати світ.
А раз ми не Швейцарія, то, може, зрозуміємо нарешті: щоб бути кимось у світі, можемо або звернутися до традиції нашої величі часів Речі Посполитої і з розумом її пристосувати до вимог сучасних реалій, або вигадати щось нове. От тільки цього “чогось” поки що ніхто не представив. А реалізм – мікроманія – викликає жалість.
Тож я апелюю до сторони як польської, так і української: на всіх можливих рівнях – ступімо крок назад. Корона в нас з голови не спаде, зате можемо здобути одну з найбільших цінностей зовнішньої політики: тривалий польсько-український союз, ґрунтований не на тимчасовому інтересі, а на дружбі й порозумінні, що випливають зі схожості наших доль.
Переклад з польської
Володимира Криницького