0
0
Перечитав працю К. Тищенка “Правда про походження українців” і на тлі гаплогруп, генів, біологій та фізіологій подумав про таке: не дуже й важливо, яким набором генів характеризується той чи інший представник нації. І навіть – геть не важливо.
Національна самоідентифікація – акт не метафізичний, не ментальний, і навіть не стільки духовний, скільки розумовий. Розумове сприйняття себе представником певної нації призводить до появи духовного зв’язку з нацією, навіть якщо вона, за Б. Андерсоном, – уявна. Утім, всі спільноти в тій чи іншій мірі уявнимі й сконструйовані. Такий усвідомлений зв’язок називається націоналізмом (не як ідеологія, а як світогляд окремого індивіда). З іншого боку, зв’язок несвідомий (патріотизм) може бути лише з певною територією чи громадою (напр. “тутешній”), і аж ніяк не з нацією, сам концепт якої вимагає усвідомлення.
З цього погляду, варто залишати поза увагою закиди щодо штучності української нації, бо будь-яка нація настільки ж штучне утворення, як і українська, і відрізнятиметься хіба часом “конструювання”. А справді важливе питання – не штучність чи природність, а саме існування української нації. Бо якщо говорити про українців, то чисельність представників української нації обмежується саме тим числом, скільки людей усвідомлюють себе українцями. І усвідомлюють настільки, щоб мати силу це демонструвати. На противагу іншим де-монстраціям. “Російськомовні українські націоналісти” – це нонсенс, оксиморон і маячня. Представники якоїсь іншої нації. І “українські” корені тут нічого не важать.
Та ж Гайтана… “Свободівці” казали, що вона не українка. Та вона не українка не тому, що расово чи ще якось не така. Вона не українка, бо себе такою не усвідомлює, відтак – і не поводиться відповідним чином.
З іншого боку, я зустрічав чорношкірого хлопця, який принципово розмовляє лише українською і за рівнем патріотизму заткне за пояс багатьох професійних патріотів.
Звісно, цікаво потролити росіян, що в них зі слов’янського – лише самоназва, й та крадена. Але слід розуміти, що набір хромосом (у тому числі й зайвих) не має жодного значення в процесі національного становлення. І навіть виховання не є визначальним чинником. Мене в дитинстві школа виховувала “правильно”, і я навіть певний час носив піонерську хустинку. Це не завадило мені здати її раніше від встановленого терміну й відмовитися від вступу до ВЛКСМ. Тож можу стверджувати, що виховання на самоусвідомлення і самоідентифікацію впливає, але не вирішально. Скоріше за все, головним чинником тут виступає внутрішня робота людини зі своїми морально-етичними категоріями, що в підсумку й визначає віднесення себе до певної нації, а не до території, землі, місцевості, країни, підданства.
Володимир Криницький
