0
0
То Ватутіну – від українського народу. То Пушкіну – український народ.
Окупант був свідомий, що горбаті до стіни не ліпляться. І Київ не приймав московської символіки. Отої – в кирпатих монументах.
Але інтуїція духовної єдності сталінського м’ясника і кучерявого імперця їх не підводила. Перед ними “в поклін” нагинали ненагинаємих українців. Отими лживими надписами – про украінскій народ.
Сьогодні ж 6-те червня. Але коло пам’ятника “улюбленця українського народу” на Шулявці самих русскіх не видно: старші люди, совєцька інтелігенція, “городские сумашедшие”. Молоді – нуль.
Але ми знаємо: русскіє поруч. Вони з анафемою Толстим. Вони виграють зичними баритонами на fm-станціях. Вони в кондиціонованих офісах на Палаці спорту і у руля всіляких інтернет-Разєток.
І пушкін-ватутіних вони просто так не здадуть. Бо поки перед ними на колінах далі стоїть “записний украінскій народ”, у них теж усе в порядку.
І ночь украінская по прєжнєму тіха. Ліш воздух, канєшна, нє так уж і прозрачєн з обох сторін Московського моста.
