0
0
Парламент Сербії ухвалив закон щодо ратифікації Угоди про співпрацю з НАТО, і тепер президент республіки Томіслав Ніколич має його підписати. Доки цього не сталося, сербське суспільство роздирають все нові суперечки.
Частина фахівців і звичайних громадян, переважно з правого боку політичного спектру, вважає, що Ніколич не повинен і не має права підписувати закон, який надає можливість військам НАТО перебувати на території Сербії. Сербські праві й проросійські сили вважають НАТО агресивним блоком, своїм ворогом і ворогом Росії. Натомість проєвропейська опозиція вітає ухвалення закону й закликає до якнайшвидшого його підписання і втілення в життя.
Утім, критики закону й влади не в усьому праві й не скрізь висловлюються щиро. По-перше, домовленості з НАТО засновані на положеннях програми “Партнерство заради миру” і укладені задовго до приходу у владу Ніколича й Вучича.
“Договір підписав я з тодішнім Генеральним секретарем НАТО Яапом де Хоопом Схеффером, – каже колишній міністр закордонних справ Союзної держави Сербії і Чорногорії Вук Драшкович. – Ішлося про безперешкодний прохід сербською територією військ НАТО у Косово для захисту сербського населення, наших храмів і монастирів – НАТО захищало там наших громадян від албанських екстремістів. Договір відповідав тодішній державній стратегії євроатлантичної інтеграції. Слід нагадати, що від атлантичної інтеграції Сербія відмовилася тільки після проголошення незалежності Чорногорією і розпаду Союзної держави”.
Про це каже й теперішній прем’єр Сербії Александар Вучич, наголошуючи, що Сербія зберігає військовий нейтралітет, а НАТО досі захищає сербів у Косові. Чомусь опозиція не захищає сербські святині в Косові й Метохії, каже Вучич, а тільки критикує владу.
Закон про співпрацю з НАТО не залишився без коментарів з Москви. Кремль гостро сприйняв “крок до зближення з НАТО”, який зробила найвірніша союзниця Росії на Балканах. Речник МЗС РФ Марія Захарова зазначила, що Росія спостерігає за розвитком відносин Сербії і НАТО, але “сподівається, що Белград продовжуватиме політику нейтральності”. Якби Сербія справді зважилася на поглиблення співпраці з Альянсом, для Росії це була б ще одна поразка після фактично завершеного приєднання до блоку Чорногорії.
Проросійські сили в Сербії вірять, що президент країни накладе вето на закон. Утім, аналітики вважають, що такі надії безпідставні.
“Було б дивно, якби Ніколич не підписав відверто технічного закону, а коли б таке сталося – це засвідчило б великі внутрішні проблеми всередині Сербської прогресивної партії (що зараз перебуває при владі. – В.К.)”, – каже Наташа Вучкович з Демократичної партії.
“Сербія – не російська провінція”, а суверенна держава, і втручання Росії їй не потрібне для організації свого політичного життя. Таку думку висловив генеральний секретар Ліги соціалдемократів Воєводини Боян Костреш.
“Доки Сербія вірила в казочку, що Росія допоможе зберегти Косово, і за це відмовилася від атлантичної інтеграції, за безцінь віддала Росії нафтову й газову галузь, проводила з Росією військові навчання, побудувала сербсько-російський центр у Ніші, Чорногорія ще від 2006 року взяла собі чітку стратегічну мету, і сміливо протистоїть російському тиску, не звертаючи зі шляху”, – пише Бранка Тривич у статті для RSE.
Для багатьох сербів це звучатиме дивно, але Чорногорія, яку завжди в Сербії сприймали як невеличку кумедну приморську провінцію Великосербської держави, стала взірцем для проєвропейської частини сербського суспільства. Можливо, те, що владі в Подгориці вдалося дійти до завершення цього важкого шляху в НАТО, є найбільшою заслугою загалом не надто привабливого режиму Міла Джукановича. І дочекавшись остаточного приєднання Чорногорії до Альянсу, опозиція в Сербії зможе сміливіше впливати на процеси олюднення сербського суспільства й подальшої європеїзації влади.
Володимир Криницький
