0
0
Керівник чеченського сепаратистського руху, один з лідерів Республіки Ічкерія, генералісимус, учасник обох чеченських і дагестанської кампаній, командир чеченського загону у війні абхазьких сепаратистів проти Грузії, терорист і герой Ічкерії.
10 липня виповнюється 11 років з дня загибелі Шаміля Басаєва. Як він жив і як загинув?
Басаєв народився 14 січня 1965 року в селі Дишне-Ведено Веденського району Чечено-Інгушської АРСР. Належав до одного з найвпливовіших родів у Чечні.
1982 року закінчив середню школу, з 1983-го працював на підсобних роботах. Тричі намагався вступити на юридичний факультет МДУ.
Відслужив строкову службу у військово-повітряних силах Радянської армії. З 1986-го жив у Москві. В 1987-му вступив до Московського інституту інженерів землеустрою, але невдовзі його відрахували.
З його власних слів:
…тричі вступав на юрфак МДУ, не проходив за конкурсом. Мені земляки казали: треба дати п’ять тисяч. Я кажу: не можу. Якщо зараз дам хабара, яким я тоді слідчим буду?
Пішов працювати касиром у тролейбусний парк. Потім сторожем працював у пельменній на Курському вокзалі.
Мені в Москві жилося непогано. У 1989-му я фактично був мільйонером. Комп’ютери продавав.
Початок військової діяльності
На початку 1991 року Басаєв повернувся додому і вступив до збройних формувань Конфедерації народів Кавказу (КНК). З 1991 р. самостійно вивчав теорію військового ремесла за радянськими підручниками.
Нас було з тридцять хлопців, ми розуміли, що просто так Росія Чечню не відпустить, що свобода — річ цінна й за неї потрібно платити кров’ю. Тому посилено готувались.
Басаєв був активним учасником революції серпня-листопада 1991 р. 5 жовтня 1991 р. брав участь у звільненні приміщення КДБ ЧІАРСР від окупантів. У жовтні 1991 р. під час президентських виборів в Ічкерії був опонентом Джохара Дудаєва.
9 листопада 1991 р, на знак протесту проти спроби введення надзвичайного стану у республіці, разом з Сайд-Алі Сатуєвим і Лом-Алі Чачаєвим, Басаєв захоплює пасажирський літак Ту-154 в аеропорту Мінеральних Вод. Басаєв змусив льотчиків вилетіти до Туреччини, де й здався разом з іншими. Після переговорів терористи домоглися переправки до Чечні в обмін на звільнення заручників.
В 1992 р. Басаєв став командиром роти батальйону спеціального призначення Національної гвардії Ічкерії.
Нагірний Карабах, Абхазія, Афганістан
Наприкінці 1991 — початку 1992 рр. Басаєв воював у Нагірному Карабасі на боці Азербайджану.
У 1992 р. Ш. Басаєв був призначений командуючим військовими формуваннями Конфедерації народів Кавказу. Разом з тим, з серпня 1992 року брав участь у військових діях в Абхазії проти Збройних сил Грузії. Командував гагринським фронтом, був заступником міністра оборони Абхазії.
Я воював за свободу абхазького народу. Десь у січні 1993-го стало зрозуміло, що ця війна вигідна для Росії. Всі добровольці, хто там воював, зібрались і радились: будемо воювати — це буде на користь Росії, покинемо — те саме. Але ми прийшли, щоб абхазців не душили. Значить, доведемо справу до кінця, а там Бог розсудить.
З квітня до липня 1994 р. Басаєв перебував в Афганістані, в провінції Хост, де разом з однією зі своїх груп проходив підготовку. Сам Басаєв в одному з інтерв’ю стверджує, що спроба підготовки його бійців в Афганістані закінчилась невдачею завдяки втручанню пакистанських спецслужб.
Улітку 1994 року в Грозному “абхазький батальйон” успішно воював з угрупованням Руслана Лабазанова. У вересні 1994 р. угруповання Лабазанова було остаточно розгромлено в Аргуні. Бійці Басаєва брали участь у нападах на резиденції Руслана Хасбулатова в Толстой-Юрті і Біслана Гантамірова в Урус-Мартані. Особовий склад “абхазького батальйону” здійснював охорону Дудаєва.
Перша чеченська
26 листопада 1994 року загін Басаєва відіграв основну роль у розгромі танкових підрозділів РФ і загонів проросійської опозиції під час невдалого штурму Грозного.
З листопада 1994 до березня 1995 Басаєв — один з керівників оборони Грозного. Незважаючи на відступ основних сил Ічкерії наприкінці січня, загін Басаєва тримав оборону в південному передмісті Грозного Чорноріччі до початку березня. 13 лютого 1995 р. брав участь у переговорах з представниками командування РФ в станиці Слєпцовська.
14 червня 1995 р. Басаєв на чолі загону з близько 200 бійців захопив лікарню із заручниками в Будьоновську Ставропольського краю з метою змусити владу РФ припинити бойові дії в Чечні й розпочати переговори.
Після телефонних переговорів з главою уряду РФ Черномирдіним, загін чеченців покинув Будьоновськ. У колоні з семи автобусів перебувало більше 70 бійців і близько 130 заручників з числа добровольців. В одному з автобусів перебували 16 представників ЗМІ РФ і 9 депутатів Держдуми.
За 30 км від Моздоку колону заблокували бронетехнікою. Керівництво Північної Осетії відмовилось пропустити колону через свою територію, тому до Ічкерії колона прибула через Дагестан. У Хасав’юрті місцеві жителі й біженці організували бійцям Басаєва урочисту зустріч. У Зандаку на кордоні Ічкерії Басаєв відпустив заручників.
В одному зі своїх інтерв’ю Басаєв казав:
Кажуть, що Будьоновськ — це терор. А те, що російська авіація бомбардує наші села щодня — це не терор? Адже там лише мирні люди гинуть! Серед білого дня. А мені ближчий мій народ, аніж весь інший світ! Мало що про нас росіяни думають. А що ми про них думаємо? Якому терору вони піддали наш народ? Хіба ми перші почали? Це реакція у відповідь. Ми змушені вдаватись до крайніх заходів, щоб просто вижити.
Після Будьоновська Басаєв перебував у одному з гірських поселень Ічкерії. Підрозділ Басаєва вважався найавторитетнішим серед чеченських збройних сил, а самого Басаєва шанували як національного героя Ічкерії.
21 липня 1995 року наказом Джохара Дудаєва Басаєву присвоєно звання бригадного генерала Збройних сил Чеченської Республіки Ічкерії. У квітні 1996 року після загибелі Дудаєва Басаєв став одним із керівників Державного комітету оборони й головнокомандувачем ЗС Чечні. Він закликав усі мусульманські республіки Північного Кавказу відокремитися від Московії і об’єднатися у єдину державу.
Улітку 1996 року Басаєв — командувач Центрального фронту. Був одним із організаторів і керівників операції “Джихад” 6 серпня 1996 року, коли чеченські бійці захопили Грозний і блокували угруповання військ РФ в Аргуні й Гудермесі. Після трьох тижнів тяжких боїв уряд РФ пішов на переговори і невдовзі розпочав вивід військ із Ічкерії.
Період між війнами
З вересня 1996 р. Басаєв очолює митний комітет Республіки Ічкерія (РІ) у коаліційному уряді Зелімхана Яндарбієва. У вересні 1996 р. відмовляється від посади віце-прем’єра РІ.
У грудні 1996 року згідно з законом про вибори Басаєв складає з себе повноваження головнокомандувача Збройних сил, щоб мати право висувати свою кандидатуру на пост президента Ічкерії. На виборах 27 січня 1997 року Басаєв посів друге місце, набравши 23,7% голосів (переміг Масхадов з результатом 59,7%).
Улітку 1997-го в Грозному відбувся Конгрес народів Чечні й Дагестану. Співголови конгресу Мовладі Удугов і Магомед Тагаєв оголосили територію двох республік халіфатом, а Шаміля Басаєва — імамом. З різкою критикою ідей ваххабізму виступив тодішній муфтій Ічкерії Ахмат Кадиров.
12 січня 1998 року Шаміля Басаєва призначено виконувачем обов’язків голови уряду Республіки Ічкерії.
У серпні й вересні 1999 року Басаєв разом з йорданським терористом Хаттабом очолив Ісламську миротворчу бригаду й об’єднані загони польових командирів під час рейдів на територію Дагестану.
Друга чеченська
Наприкінці 1999 — на початку 2000 р. разом з Асланом Масхадовим очолював оборону Грозного. У лютому 2000-го Басаєв отримав тяжке поранення від вибуху міни під час відступу з оточеного Грозного. У ЗМІ РФ неодноразово з’являлися повідомлення про його смерть, але Басаєв вижив, хоч йому й ампутували ногу.
Улітку 2002-го Басаєв очолив Державний комітет оборони Ічкерії. На початку осені 2002-го сформував загін шахідів “Ріядус-Саліхійн” (“Сади праведних”). Ця група, за свідченням самого Басаєва, брала участь у захопленні заручників в московському Театральному центрі на Дубровці.
27 грудня 2002 р. шахід, що керував замінованою вантажівкою, підірвав будинок промосковського уряду Чечні у Грозному. 25 лютого 2003 р. Басаєв взяв на себе відповідальність за організацію цієї диверсії.
9 травня 2004 р. внаслідок вибуху на стадіоні в Грозному загинув промосковський президент Чечні Ахмат Кадиров. 17 травня 2004 р. Басаєв заявив, що замовник цієї ліквідації — саме він.
22 червня 2004 р. загони бійців на чолі з Басаєвим здійснили широкомасштабний рейд на територію Інгушетії, в результаті якого було вбито 97 військовослужбовців Московії і співробітників МВС, захоплено велику кількість зброї і боєприпасів.
1 вересня 2004 року озброєна група захопила школу № 1 у Беслані (Північна Осетія). 3 вересня 2004 року школу штурмували московитські спецпризначенці, унаслідок штурму загинуло понад 350 осіб. Басаєв визнав свою причетність до цієї події.
В інтерв’ю канадській газеті The Globe and Mail Шаміль Басаєв так прокоментував бесланські події:
Я усвідомлюю міру своєї відповідальності, але винним себе у такій розв’язці не вважаю. Я відповідальний за те, що змусив Путіна показати всьому світові своє справжнє обличчя. […] Росіяни п’ять років тримають у заручниках весь чеченський народ — і нічого! А варто нам було лише на три дні взяти у заручники всього тисячу людей, щоб зупинити геноцид чеченського народу — “весь світ шокований”!
Вбивство
Шаміль Басаєв загинув 10 липня 2006 року внаслідок вибуху вантажівки зі зброєю і боєприпасами біля села Екажево в Інгушетії. Разом з ним загинуло ще троє бійців.
За кілька годин після того, як інгуська міліція виявила й оглянула місце вибуху, директор ФСБ Московії Патрушев заявив, що Басаєва знищено в результаті секретної спецоперації. Проте джерела в Чечні заявили, що вибух стався внаслідок детонації тротилу. Сторонніх вибухових пристроїв у транспорті не було.
Хто такий Шаміль Басаєв? Для когось — герой і рятівник. Для когось — терорист і вбивця. Звична річ у світі, де поневоленим народам доводиться кров’ю платити за звільнення, а поневолювачі на весь світ оголошують борців за волю злочинцями.
Ваша великоросійська мрія — сидячи по горло в лайні, затягти туди всіх інших. Це і є русизм.
