Співвідношення ціни та якості. По-українському

0 0
Read Time:4 Minute, 20 Second

Літо. Час відпусток. Чомусь так вже повелось, що саме літом більшість людей їде у відпустки. Знаю: тепло, сонце тощо, але ж ні для кого не таємниця, що останнім часом в Україні почав розвиватися такий вид туризму, як закордонний. І це дало змогу звичайному українцеві з середнім рівнем доходу навіть взимку відчувати на собі сонячні промінчики таких екзотичних країн, як Єгипет, Шрі-Ланка та багато інших.

Звичайно, закордонні поїздки мають попит не лише взимку, але й влітку, це такі країни, як Туреччина, Єгипет, Чорногорія та ін. Як правило, люди, мається на увазі українці, повертаючись з такої подорожі, найчастіше тривалістю 7-10 днів, залишаються задоволені і божаться, що Україною більше подорожувати не будуть ніколи в житті.

Звідки ж така зневага до батьківщини? Відповідь на це, на перший погляд багатогранне запитання, насправді дуже проста – річ у рівні обслуговування та ціновій політиці тієї самої батьківщини в порівнянні з іншими країнами.

Говорячи про цінову політику, слід зауважити, що платимо приблизно одні й ті ж самі гроші, але отримуємо різний рівень обслуговування. Чому ж так сталося? Адже послуги надають однакові люди: дві руки, дві ноги, необхідна освіта і яких ніби мають навчати за однаковими стандартами?

Відпочинок за кордоном здебільшого відрізняється від подорожі Україною тим, що за однакову суму ми отримуємо різні послуги. Не подумайте, що я не патріот своєї держави, я дуже люблю Україну і вважаю, що ми маємо всі умови для розвитку безлічі видів туризму. Не будемо зараз враховувати той політичний факт, що Крим окупований однією з сусідніх країн. Так, політичний, оскільки нам туди їздити на відпочинок ніхто не забороняв.

Соняшник. Україна

Тоді чому ж в нашій державі прибуток від туристичної індустрії в рази нижчий, аніж прибутки деяких країн, в яких рекреаційний потенціал значно нижчий за наш? Неодноразово я задумувалась над цим питанням, часто думаючи, що насамперед тут роль мав би відігравати менталітет. Але візьмімо, наприклад, турків, які мають далеко не найкращу репутацію – так вже істрично складося, що по факту вони є народом, який має схильність до хитрощів та обману; порівняємо його з українцями, які за менталітетом є гостинною нацією. Але чому ж в Туреччині рівень сервісу в рази вищий ніж у нас, у гостинних господарів? Можливо, річ у тім, що ми не можемо правильно подати послуги, які пропонуємо? Тут мабуть також не останню роль відіграє той факт, що на більшості курортів нашої держави переважає, так названий “дикий туризм” (турист сам шукає собі житло, можливість харчування та сам планує екскурсії), обираючи такий вид туризму відпочивальники як правило зупиняються в приватному секторі, або на приватних квартирах. Зрозуміло, що ціна, як і сервіс в даному випадку залежить від господаря “апартаментів”. Цей сектор не регулюється державою і не завжди легальний.

Існує також інший вид відпочинку, коли турист подорожує за допомогою туристичного підприємства. В цьому випадку турист має платити підприємству, послугами якого користується, як посереднику, що формує тур і обирає вид розміщення (готель або базу відпочинку), тип харчування та екскурсійну програму. Але і тут існує певний недолік: небагато вітчизняних туристичних підприємств займаються внутрішнім туризмом, оскільки попит на нього значно нижчий, ніж на “закордон”. І цей сектор вже є регульованим державою і обкладається податками. Але було б не так прикро заплатити певну суму, і отримати відповідну якість. А що ми бачимо по приїзду в готель: сантехніка тече, не прибрано або прибрано неякісно, вікна і штори брудні. Не хочу зараз перераховувати всі “переваги” такого відпочинку.

А в Туреччині на нас чекає прибрана кімната, чистий санвузол з білими рушниками, техніка в номері вся справна… Так, не буває все ідеально, і можуть виникати різні конфузи, але чомусь там, в Туреччині вони усуваються за долю секунди, а в нас треба чекати днями, а інколи і до кінця відпочинку – не виключайте того варіанту, що можна так і не дочекатися.

Тупо задавати знову питання «чому»? Адже море і там, і там Чорне. Можливо це тому, що вони піклуються про своє завтра, і пам’ятають святе правило туристичного бізнесу, яке полягає в тому, що незадоволений клієнт забере від вас удесятеро більше потенційних туристів, ніж приведе задоволений.

Вода. Камінь. Відпочинок. Київ. Україна.

Чому ж це правило забуваємо ми? І маючи різноманітні рекреаційні ресурси, серед яких і море, і гори, і лікувальні грязі, і термальні курорти, втрачаємо можливість отримати від цього вигоду. Мабуть, це питання ще й інвестування в ті ж самі курорти, у які в Україні фактично не інвестують, а весь прибуток від курортного сезону, який, дозволю собі нагадати, в Україні може тривати цілий рік, і на відміну від Туреччини – включати в себе різні види туризму, розходиться переважно по кишенях тих самих фізичних осіб без розрахунку на майбутнє. Ми не думаємо про завтра, ми керуємося іншим правилом, не туристичним, а якимось своїм, диким, яке назріває і підтримується десятками років – приїхав турист, відпочив, і все, а наступного року буде що буде.

Мені соромно за свою націю, і за себе, мабуть, теж, соромно за те, що, маючи такі можливості, ми втрачаємо свій шанс. І річ не лише в тому, аби туризм приносив більшу частку до бюджету, а елементарно в тому, щоб показати себе, довести вкотре, що українці – народ гостинний, виявити цю гостинність.

Можливо, це станеться тоді, коли кожен почне з себе, і на прохання гостя України, котрий запитає, як пройти до того чи іншого місця, ми допоможемо йому – проведемо до того місця, яке він шукає, як зробили б це в Нью-Йорку, а не просто відвернемося, як це робимо зазвичай ми, гостинні українці.

Ірина Павлова

About Post Author

prostir

Happy
Happy
0 %
Sad
Sad
0 %
Excited
Excited
0 %
Sleepy
Sleepy
0 %
Angry
Angry
0 %
Surprise
Surprise
0 %

Average Rating

5 Star
0%
4 Star
0%
3 Star
0%
2 Star
0%
1 Star
0%

Залишити відповідь