0
0
“Ніколи і нікому не здолати країни, яка сміється і читає”. Саме під таким гаслом нещодавно у Львові відбулася зустріч з письменником і літературознавцем Віктором Небораком, влаштована видавництвом Львівської політехніки у приміщенні Студентської бібліотеки.
Ще зовсім недавно у Львові вирувало життя у всій його неповторній красі. Сюди приїжджали люди з різних куточків планети не лише помилуватися незрівнянними краєвидами легендарного міста, а й духовно наснажитися його багатовіковою культурою. Здавалося, кожен камінець на вулицях міста Лева несе у собі частинку історії, шепоче про вічні цінності нашого буття. Проте і тут війна не дала про себе забути, наносячи свій кривавий відбиток у серцях кожного з нас.
Як можна думати про фестивалі чи зустрічі зі знаменитостями тут, на Заході, коли на Сході мріють про банальну зустріч з рідними? Як розвивати частину великої країни, коли десь далеко її розривають на шматки? Про яку культуру може йтися, коли зовсім недалеко побратими пліч-о-пліч відстоюють правду, за яку Львів ніколи не переставав воювати?
Війна не обирає жертв. Вона пробирається у найглибші закутки людської свідомості і забирає усе найцінніше, що день за днем проростало у ній і плекало її самобутність. Війна втручається у сьогодення, нещадно знищує паростки того, що донедавна було основою самого життя. Та найгірше зовсім не те, що вона спроможна зруйнувати будинок, а те, що ми самі дозволяємо їй похитнути фундамент, на якому цей будинок звели. Війна – могутній суперник. Одначе вона сильна доти, доки ми їй це дозволяємо.
Ніхто не має права забрати в нас бажання насолодитися гарною книжкою та збагатитися душевною розмовою з хорошою людиною. Розвиток – запорука довгоочікуваної перемоги. Саме тому, незважаючи на нестерпний біль, що нуртує у наших судинах, біль за тих, хто бореться за нашу країну, ми не можемо забувати і про героїв, що творять її заново.
Саме такою людиною є Віктор Неборак – один з найцікавіших та найгідніших письменників сучасності, що породжуть нову літературну епоху. Він дає читачам те, що ніколи не придбаєш за гроші. Найвідоміша збірка Неборака – “Літаюча голова”. Фрази з цієї книжки можемо почути у пісні українського гурту “Плач Єремії”:
Запам’ятай, не сховатись ніде!
Площа приходить у схови, площа!
Бруківку темну свято полоще
і в небеса ренесансу гряде…
Збірка вийшла у видавництві “Cрібне слово” і принесла славу письменникові. Віктор Неборак також пише неперевершену прозу. Чого лише вартий його довгоочікуваний роман “Базилевc”, що розповідає про богемний Львів. Також недавно “Піраміда” видала “Карбонітський щоденник”. У анотації зазначено: “Деякі з текстів книги можна визначити як спогади про дитячі та юнацькі роки автора, там міcтяться cторінки, приcвячені подіям, що відбувались в тодішньому теперішньому чаcі, коли автор викладав українську літературу в одному з донбаcьких профтехучилищ. «Мої тодішні вихованці зараз, мабуть, воюють по обидва боки фронту, – каже Віктор на зуcтрічі. – Пригадую, я ніяк не міг знайти “ключа”, щоб зацікавити їх класичною літературою. Нарешті мені це вдалоcя: я подав їм “Хіба ревуть воли…” як поcібник з бандитизму, і це їх зацікавило…»
Про ці та інші книжки, і не тільки про них, була нагода поговорити з Віктором Небораком у читальному залі Cтудентської бібліотеки. Ми слухали вірші різних літ і на різні теми – про осінь, про Шевченка, про пиво. Надзвичайно щирою була розповідь письменника про його доньок. Година промайнула зовсім непомітно і коли настав час прощатися, усі слухачі прохали зачитати бодай ще один вірш, щоб, забувши про усі свої негаразди, полинути у світ небаченого досі живого мистецтва.
Усе ще є речі, які можуть нас поєднати. Культура, книжки, мистецтво, музика. А доки вони існують – цієї країни не перемогти!
Вікторія Мезенцева
Фото автора
