
Без України Росія не має майбутнього
“Нова стратегія національної безпеки Росії, в якій йдеться про загрозу з боку Сполучених Штатів, не змінює позиції Вашингтона, згідно з якою Москва сама являє собою небезпеку”.
“Нова стратегія національної безпеки Росії, в якій йдеться про загрозу з боку Сполучених Штатів, не змінює позиції Вашингтона, згідно з якою Москва сама являє собою небезпеку”.
Часто прибічники двомовності в Україні наводять приклад Ірландії. Мовляв, ця країна говорить англійською, але при цьому не втрачає своєї самобутності, й на Англію геть не схожа.
За повідомленнями ЗМІ й активістів заходи на вшанування провідника ОУН(р) Степана Бандери відбулися в багатьох містах України.
З огляду на досвід попередніх років, вважаємо, що багатьом нашим співгромадянам знадобиться ця інструкція.
Потихеньку-помаленьку кремлівська верхівка намагається повернути під українську номінальну владу окупований Донбас на правах широкої автономії мало не конфедеративного статусу.
Упродовж майже двох років війни з російським окупантом українська влада так і не збагнула (або свідомо ігнорує) те, що чи не найпотужнішою зброєю проти ворога є правильна інформаційна, мовна й культурна політика.
Незважаючи на численні оголошення перемирень і ще численніші оголошення перемоги на фронті неоголошеної російсько-української війни, практично щодня на сході країни гинуть люди, як військові, так і цивільні.
Ще в 2000 році незабутній Джеймс Мейс звертався до нас із мудрим застереженням: «Це сувора діалектика – щоб піти далі, треба знати, звідки йти. Щоб стати європейцем, треба стати українцем. Щоб стати громадянином світу, треба стати українцем і європейцем. І цей шлях самоідентифікації треба пройти. І починати сьогодні і тепер, бо завтра буде пізно».
Війна не оголошена, але люди все одно гинуть. Керівництво держави намагається мобілізувати народ мантрами про “вітчизняну війну”, але не наважується поставити під загрозу власні бізнесові інтереси.
Розмова з Олександром Пономаревим про мовну політику в Україні та її вплив на мову і мовців.