0
0
Колишні республіки СРСР, щойно вирвавшись зі спільного “соцтабору”, з надією дивилися у світле майбутнє…
Щоправда, відтоді дипломатичні відносини не раз зазнавали загрози розірвання.
Одним з найперших проблемних питань був поділ Чорноморського флоту і його майна. Зрештою, про нього домовилися, 1997 року уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (який скоро має втратити чинність).
Невдовзі – 2003 року – дипвідносини були на межі розриву через намагання Росії за допомогою греблі приєднати український острів Тузлу (указом Президії ВР РРФСР 1941 року приєднаний до Кримської області, 1954 року увійшов до складу УРСР) до Таманського півострова. Владнати конфлікт нібито вдалося, 2005 року МЗС України оголосило, що Росія визнала належність Тузли Україні, хоча МЗС РФ і надалі вказувало, що “статус острова залишається невизначеним”, і взагалі, це не острів, а коса, що з’єднана з Таманню.
Протягом всього президентства Віктора Ющенка РФ постійно погрожувала “згортанням”, “заморожуванням” і “розірванням” дипломатичних відносин, додаючи до цього усілякі торговельні “війни” – цукрову, молочну, газову тощо.
Новий етап розірвань почався 2014 року, коли Російська Федерація захопила частину української території і проголосила її суб’єктом РФ, а також вчинила агресію на території Донецької і Луганської областей. Тут вже розірвання стосунків і оголошення війни Росії почали вимагати з українського боку. Хоча до цього так і не дійшло – відмовок багато.
Останнім часом “розірвальна” риторика знову посилилася у Росії. Про необхідність розірвати дипломатичні відносини з Україною заговорили майже всі “балакучі голови” Кремля – від Жириновського й Зюганова до Соловйова й Кисельова.
Але Україна – стійка. Не розриває, хоч як ворог старається.
