0
0
Доброго дня, Володимире Володимировичу! Пише вам дитина України. Ні, це не окраїна, не глухий закуток вашої «імперії», це – маленька (порівняно з вашою) країна з великими можливостями.
Проблема в тому, що ваша країна, ваш Кремль, ви особисто досі не даєте нам спокійно жити. Ваша Росія – мов домогосподарка, що прив’язала дитину до ноги, аби та не втекла. От тільки Україна – не ваша дитина. Україна – це та Київська Русь, що породила і вас, «росіян». Україна – це козацтво, яке поважав увесь світ, Україна – це Захід, Схід і Крим.
Володимире Володимировичу, нам з вами не по дорозі. Діти як я, які знають Гімн України і не пам’ятають гімну СРСР, які шанують свій Герб, Прапор і свою мову, які знають, що означає бути спадкоємцем української історії, які зростали на творах Шевченка, Франка і Лесі Українки, нізащо не зрадять своєї Батьківщини. Ми боронитимемо нашу Україну. Ви ж доросла людина, маєте розуміти, що силою не будеш милою.
Проявіть мудрість. Україна не потребує царя. Наш народ більше не буде темним, наш народ шукатиме істин. В наших жилах тече кров вільних людей, для нас головне – свобода. Ми не живемо за статистикою, ми живемо душею. Смерть кожного нашого героя, кожного нашого солдата – наша національна трагедія. Чи можете ви це зрозуміти? У душах українців квітне свобода, і вам не затоптати цього цвіту.
Перш ніж сунути свого носа до наших справ, зробіть щасливими своїх співгромадян. А нам ваші «совєти» не потрібні, як і ваші оновлені «Совєти».
Анна Булавка
