0
0
Верховна Рада України ухвалила зміни до Конституції, які закріпили курс на повноправне членство в Європейському Союзі та НАТО.
Вже сама ця подія – хоч і не незворотній, але важливий крок в євроатлантичному поступі України. Але що далі? Нещодавно членом НАТО стала Чорногорія, протокол приєднання Північної Македонії щойно підписали посли країн НАТО – після врегулювання суперечки з Грецією. Які перспективи України? Чи зважиться НАТО на рішучі кроки, чи так і зависне на етапі залицянь? І що тут залежить від України? На ці запитання відповідають наші експерти.
Не гаслами й безвізом, а високим темпами розвитку економіки досягається ціль на курс в ЄС та НАТО. Програми виписані давно, стратегії існують роками – є все, крім реальних дій, – вважає політичний експерт Валерій Клочок.
“Верховна Рада України знайшла 334 голоси аби закріпити в Конституції курс на ЄС та НАТО. Ухвалені зміни до Основного закону зобов’язують Верховну Раду України, Президента України та Кабінет Міністрів України гарантувати й забезпечувати реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Окрім того, в перехідних положеннях виключено можливість використання наявних військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань на умовах оренди (читай «НІ – Чорноморському флоту в Криму, який наш, але ми там не є»).
Не можу заперечувати важливості такого рішення. Так само, як важко заперечити професійну політичну еквілібристику чинного президента, який класично поставив шах і мат усім, хто його критикує (і не безпідставно) за провали чи то в судовій, чи то в реалізації інших заявлених реформ. Бо справді, зрадити те, заради чого стояв Євромайдан, не можна. І в часові рамки це вдало втиснуто саме напередодні чергових президентських виборів. Відтак суцільні плюси для політтехнологів з Банкової”.
Документально у цій царині все чудово – але де ж дії, цікавиться експерт.
“Минулого року, в червні, парламент ухвалив закон України про Національну безпеку, який містить в собі рух в напрямку НАТО, 26 травня 2015 року Порошенко підписав Указ «Про Стратегію національної безпеки України» (там також про НАТО), 16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС і за 4,5 роки навіть зміни до Конституції – усе що потрібно для реалізації прагнень. Але не прагненнями єдиними живе український люд. Бо за ці 4,5 роки, маючи абсолютну повноту влади, що власне й показало сьогоднішнє голосування, реалізація вже ухвалених стратегій відбувається дуже непоспішно! Не гаслами єдиними й безвізом, а високим темпами розвитку економіки досягається ціль на курс в ЄС та НАТО! Програми виписані давно, стратегії існують роками! Є все, крім «РЕАЛЬНИХ ДІЙ»!”, – наголошує пан Клочок.
Україна своїми силами захистити себе не спроможна. Що робити в цій ситуації? Які реальні перспективи участі в системах колективної безпеки?
“Треба розуміти, що НАТО – це інструмент. У нашій ситуації – інструмент для захисту суверенітету, територіальної цілісності України. Північноатлантичний альянс ще називають «парасолем». Нині, після внесення поправок до Конституції України, нам здається, що вступ до НАТО – справа кількох років. Але у політиці альтруїзму не існує. І в Північноатлантичному альянсі розуміють, що таким робом Україна намагається частково повернути собі статус ядерної держави, – якраз за рахунок «парасоля». Що може запропонувати Україна Альянсу, окрім перспективи прямого зіткнення з РФ (котра буде, м’яко кажучи, не в захваті від «ядерності» України навіть у перспективі) та двох тривалих конфліктів? Хіба що стратегічну територію. Крім того, в НАТО звертають увагу, що Україна, попри колосальні закачані у ВПК кошти (значна частина – від зовнішніх донорів) та заяви про «одну з наймогутніших армій», не в змозі самостійно захистити себе, тому торпедує вступ до Альянсу. Ці та інші блокатори спрацюють, частково і за «сприяння» РФ, і перспектива реального вступу до НАТО для нас навіть віддалиться. Хіба що, нам дадуть ПДЧ – документ, який ні до чого НАТО не зобов’язує.
Але якщо ми не вступаємо до НАТО – куди тоді? Напевне, у цьому разі треба
визнати, що Україна своїми силами захистити себе не спроможна. Оскільки правда завжди корисна, навіть гірка, ми б могли стимулювати залишки «мізків» та винайти зброю нового покоління або купити технології за кордоном чи, зрештою, запропонувати такий проект тому ж таки НАТО. До слова, Альянс, побачивши наше щире прагнення захистити себе, надав би підтримку, розумну пораду, гроші та реальну – наголошую на тому! – перспективу членства.
Треба розуміти, що членство в Альянсі не є 100% гарантією захисту (про що
свідчать ситуації у Великій Британії, у державах Балтії), а сам Альянс може трансформуватися в інший союз, розпастися або розширитися.
Натомість, наскільки можна судити, НАТО-оптимізм наших стратегів спричинений вступом до Альянсу Північної Македонії. Мовляв, теж не заможна держава і не з найпотужнішою армією. Але розширення Альянсу на Балкани готувалося не один рік і з консультаціями з Росією. Якби не було цього вступу, тоді Україна мала більше шансів на потрапляння до НАТО. Складається враження, що нині Україну якраз і розміняли на Північну Македонію.
Але в одному наша влада однозначно права: нейтральний статус для України
неможливий. Позаблоковість у ситуації територіальних втрат і пролонгованих
конфліктів (Крим, Донбас) в принципі неможлива. Точніше, уявно можлива у разі офіційної та добровільної відмови України від окупованих територій (на кшталт «Брестського миру» Радянської Росії). Але це точно не наш варіант”, – вважає Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології “Вибір”.
Для прихильників “хорватського сценарію” – не варіант
“Насамперед ми маємо розділяти реальні перспективи вступу та внутрішні стимули, що дає проголошення євроатлантичної інтеграції. Бо головне завдання країн НАТО – колективна безпека через стримування агресії, а не через включення до нових конфліктів. Людською мовою це означає, що нас не візьмуть в Альянс доти, доки у нас триватиме збройних конфлікт.
Але ми можемо проголошувати шлях до інтеграції. Але повинні розуміти, що цей шлях – це не вирішення проблеми цілісності та російської агресії чужими руками. Це швидше внутрішня зміна системи безпеки України під натівські стандарти та розбудова власної здатності протистояти ворогові, у тому числі й військовим шляхом.
Для прихильників «хорватського сценарію», до речі, вступ до НАТО – це зовсім не варіант, бо договір передбачає, що «сторони зобов’язуються, як це визначено у Статуті ООН, вирішувати всі міжнародні спори, учасниками яких вони можуть стати, мирними засобами і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись у своїх міжнародних відносинах від погроз силою чи застосування сили». Тому, навіть у разі гіпотетичного прийняття України в Альянс, від нас вимагатимуть вирішити проблему територіальної цілісності насамперед мирним шляхом.
Натомість проголошення інтеграції в НАТО, це: а) сигнал світові, на чиєму боці Україна, тобто формування міжнародної політичної підтримки Україні (у тому числі й це – показник, що у нас з Росією цивілізаційних конфлікт, а не просто військове зіткнення двох пострадянських держав); б) сигнал Кремлю, що його місія з утримання України в сфері своїх інтересів зазнає провалу (а відповідно і демонстрація російській громадській думці провальності імперської політики Москви); в) сигнал українцям, що країна рухається в бік НАТО, що певним чином є відповіддю на символічні запити щодо безпеки (дає відчуття українцям, що вони не самі в своїй боротьбі з агресором); г) сигнал для українських чиновників як дороговказ для проведення реформ.
Фактично, ми повинні розуміти, що інтеграція України в НАТО цілком відповідає гаслу німецьких соціал-демократів початку століття: ціль – ніщо, рух – усе”, – наголошує заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.
Слід зазначити, що за найоптимістичнішими прогнозами і найкрасивішими опитуваннями підтримка українськими громадянами вступу до НАТО ще тільки наближається до 50%. Наша ж “еліта” намагається пропагувати ідею приєднання до НАТО не діями і власними прикладом європейської поведінки, а – рекламою. Причому рекламою із зображенням старих зразків радянської військової техніки.
Очевидно, що найближчим часом розраховувати на вступ до НАТО Україні не варто. То що мало на меті внесення змін до Конституції: реальні кроки чи передвиборчу махінацію?
