У серпні 1920 року під Варшавою польське військо зупинило наступ совєцького Західного фронту і завдало його арміям нищівної поразки. На підваршавських полях зазнав краху червоний похід на Берлін та Париж і остаточно було поховано мрії про світову революцію. Саме тому в цей день ще від часів ІІ Речі Посполитої (з перервою в епоху ПНР) відзначається День польського війська.
Фортеця Замостя. Фото: Польське радіо
Полякам вдалось тоді зупинити більшовицьку навалу, але заплатили вони за цю перемогу коштом свого союзника – армії УНР. Ще влітку 1919 року, коли поляки отримали санкцію Антанти на окупацію всієї Галичини, Головний отаман війська Української Народної Республіки Симон Петлюра мусив вибирати, кого з тодішніх ворогів української держави мати за свого союзника. З більшовиками та Денікіним не можна було домовитись. А поляки погодились на перемир’я, щоправда, забажали окупації Галичини та Західної Волині. Більше вони тоді втримати не могли, а об’єднані армії УНР та УГА ставали заслоною перед більшовиками.
Поляки обіцяли воювати з більшовиками та відновити українську державність над Дніпром
Трагічна епопея українських армій у “Чотирикутнику смерті” в осінньо-зимовій кампанії 1919-1920 року спонукала до пошуку виходу з безнадійної ситуації. Решта Української Галицької Армії, рятуючись від тифу, пішла на перемир’я з Денікіним, а потім і з більшовиками. Найбоєздатніші частини Дієвої армії УНР під командуванням генерала Омеляновича-Павленка вирушили в Зимовий похід у Наддніпрянщину. Петлюра з рештками свого війська подався до новопридбаного союзника – голови польської держави Юзефа Пілсудського.
Поляків вдалось переконати, що українська держава може стати надійним охоронцем Польщі зі Сходу. Пілсудський теж виношував плани побудови Речі Посполитої від моря до моря у формі федерації Польщі, України та Литви. І 21 квітня 1920 року було підписано у Варшаві таємний договір між Польщею та УНР, згідно з яким через відмову України від Галичини та Західної Волині (не кажучи вже про Холмщину, Берестейщину та інші українські землі) поляки обіцяли воювати з більшовиками та відновити українську державність над Дніпром. Якою мала бути форма залежності УНР від Польщі у майбутньому, поки що союзники не розголошували.
За три дні польські війська та кілька українських дивізій перейшли у наступ на фронті від Прип’яті до Дністра. Галицькі частини, що були під більшовицьким командуванням (так звана Червона українська галицька армія), перейшли на польський бік, незабаром до них пробились і частини генерала Павленка. Більшовики відступали і за два тижні залишили Київ.
Однак Київ так і не зміг тоді стати столицею УНР. Поляки не поспішали віддавати зайняті українські землі уряду УНР і поводились на них не набагато краще за більшовиків. Тому не відбулось сподіваного напливу добровольців до українського війська, а галичан інтернували у польських таборах. У таких обставинах більшовики розпочали контрнаступ і протягом червня-липня 1920 року їм вдалось потіснити поляків та українські частини на захід за Дністер, Буг та Віслу – під Львів та Варшаву. Було створено маріонеткові уряди “галицької радянської республіки” у Тернополі та польської у Білостоці. Цікаво, що російські більшовики не хотіли приєднувати Галичину до тодішньої УРСР зі столицею у Харкові, а утворювали “незалежну” республіку. Здавалось, що ще одне зусилля і Польща лусне. Тоді червоним арміям відкриється дорога на Західну Європу, яка чекає-не дочекається світової революції.
З Москвою намагались домовитись
Більшість європейців, звичайно, не хотіли жодних революцій, але втомлені світовою війною вони і не хотіли воювати десь там над Віслою з більшовиками. З Москвою намагались домовитись. Саме тоді вперше виникло поняття “лінії Керзона”, як крайньої межі червоного наступу, названої так на честь шефа британської дипломатії, який її запропонував. Франція та Англія, які ще рік тому не погоджувались віддавати Галичину “більшовицькому” (так його презентувала тоді у Парижі польська дипломатія) уряду ЗУНР, тепер готові були віддати справжнім московським більшовикам Львів та увесь наш край.
Полякам треба віддати належне – перед загрозою катастрофи вони забули міжпартійні чвари, утворили уряд національної єдності та сотні тисяч добровольців влились до війська. Юзеф Пілсудський зібрав на південний схід від Варшави кілька свіжих дивізій і 16 серпня 1920 року з-над річки Вєпш вдарив у фланг армій Західного фронту під командуванням Тухачевського. Протягом кількох тижнів поляки розгромили між Віслою та Німаном кілька червоних армій. Десятки тисяч червоноармійців, рятуючись від розгрому, перейшли у Східну Прусію, де були інтерновані німцями. Рештки більшовицьких військ відступили далеко на схід.
Але всього цього могло б і не бути, бо більшовики зрозуміли, що їм тяжко вести наступ одночасно на Варшаву та Львів і перекинули кінну армію Будьонного на варшавський напрямок. Будьонівці мали рухатись через Замостя, Люблін – саме в тил дивізій Пілсудського. І невідомо чим би закінчилась Варшавська битва, якби на їхній дорозі не опинилась українська 6 січова стрілецька дивізія під командуванням Марка Безручка й начальника штабу Всеволода Змієнка. Від 19 до 30 серпня ця дивізія утримувала Замостя і не пропустила кінну армію Будьонного, яка могла змінити долю Варшавської битви і “чуда над Віслою” могло б і не статися.
Більшовики були готові віддати більше
Після того більшовики погоджувались на все, крім відновлення УНР. У жовтні 1920 року було підписано польсько-російське перемир’я, умови якого затвердив наступного року Ризький мирний договір. Згідно з ним східний кордон Речі Посполитої проліг уздож Збруча, залишаючи полякам Галичину та Західну Волинь. Більшовики були готові віддати більше. Однак поляки розуміли, що тоді українська меншість у польській державі стала б занадто чисельною і асимілювати її було б неможливо.
Українські дивізії було залишено напризволяще під Проскуровом та Кам’янцем-Подільським. Не витримавши більшовицького наступу, вони перейшли 21 листопада Збруч і були інтерновані поляками в таборах у Каліші, Александрові Куявському та інших містах. Так поляки віддячились своїм союзникам, які допомогли врятувати Варшаву від більшовицького ярма.
0
0
