0
0
Шістдесят років тому з життя пішов велет хорватської поезії Августін “Тін” Уєвич, один з найвизначніших представників хорватського поетичного модернізму.
Тін Уєвич – постать складна і суперечлива. Почнімо з того, що в юні й молоді роки він був затятим прихильником незалежності Хорватії і руйнування Австро-Угорської імперії. Ближче до початку Великої війни і під час свого емігрантського побутування у Франції Уєвич перейшов на позиції південнослов’янської єдності, навіть брав участь у діяльності сербських націоналістичних організацій.
Почавши в гімназії писати вірші хорватською (більшість ранніх творів не збереглася), далі Уєвич схиляється до сербськомовної поезії, і перша його збірка (видана двома книжками – “Рабський крик” і “Намиста”) написана чистісінькою сербською. Утім, фахівці вважають, що таким чином Уєвич не стільки декларував своє сербофільство, скільки експериментував з поетичною формою.
Цікаво, що протягом нетривалого часу в 1914 році Тін устиг навіть послужити у французькому Іноземному легіоні, про що пише Ясен Боко в часописі Slobodna Dalmacija. Заяву про вступ на службу Уєвич підписав разом із приятелем з сербської організації “Чорна рука”. Їм здавалося, що Легіон висадять на Адріатичне узбережжя для боротьби з Австро-Угорщиною. Але такого не сталося, тож Уєвич, як і багато інших сербів та хорватів, покинув Легіон.
Та й загалом політична діяльність Уєвича тривала недовго. Уже 1919 року, розчарований великосербськими проявами в югославських реаліях, Тін відмовляється від політики і присвячує себе лише мистецтву. У прозовій поезії “Друзям” він пише про своє розчарування: “Ми мали бути єдиним військом. Але серця наші, друзі мої, були роз’єднані: ви шукали вигоди, я ж – лише краси”.
Тін Уєвич помер 12 листопада 1955 року. Відтоді минуло понад півстоліття, але його таємниця, його творчість досі надихають і хорватів, й іноземців шукати, творити, любити.
Володимир Криницький
