0
0
Нещодавно Музей писанкового розпису в Коломиї поповнився новими експонатами.
Віра Манько, майстриня писанкарства, подарувала писанки зі Львова, Яворівщини й Сокальщини. Зараз її колекція налічує 3 тисячі писанок з різних куточків України.
Про писанки, вишиванку і народне мистецтво нам розказала пані Віра.
Чи писанкарство для вас – ремесло?
Ні, для мене це – мистецтво. Займаюсь ним з 1986 року. У писанку закохалась одразу, як тільки отримала її в руки. Це була «Сорчева рожа», яку подарили мені батьки подруги. Після того взяла віск, писанку і почала писати. А буквально через рік розпочала навчати інших. Приходили мої друзі і вчились також зі мною. З того все розпочалось.
Що вас мотивувало?
В першу чергу ми хотіли, щоб цього навчилось якомога більше людей. Після роботи я працювала у гуртку, а згодом – у видавництві «Свічадо». Серйозно вивчати писанки я почала після того, як мені замовили написати про них книжку. На той час у нас не було необхідної літератури, тому знайти інформацію було досить складно. Але незважаючи на це, ми робили все можливе, щоб цей вид мистецтва не зник.
Хто ви за професією? Адже на початку писанкарство було як хобі, яке переросло у невід’ємну частину вашого життя.
Я маю технічну освіту. Багато років працювала технологом на радіозаводі. Довгий період часу грала в українському драматичному театрі у Львові, де можна сказати отримала другу гуманітарну освіту. В театрі познайомилась з великою кількістю творчих людей. Ми разом ходили на виставки, проводили вечори поезії. Ці дві освіти допомогли мені навчитись писати писанки. Я вважаю, що в житті важливо вміти робити багато речей. Тоді є з чого черпати і що робити.
Чому саме писанкарство?
Таким способом ми хотіли зберегти українство.
Яка писанка найближча вашому серцю?
Народна. Я багато років їжджу у різні місцевості, де збираю і фотографую народні писанки. Після чого вивчаю їх та намагаюсь відтворити.
Писанка – це що?
Багато хто говорить про писанку, не маючи уявлення що це таке. Декоративні яйця часто називають писанкою. Але це не так. Насправді це давній предмет, на якому збереглися символічні знаки, які для наших пращурів багато що означали. Яйце завжди було символом нового життя, животворче. Перед тим, як написати писанку, дівчата вмивались, відкладати всі свої проблеми і з піднесеним настроєм приступали до роботи. Це не була іграшка для дітей, а подарунок. Кожне яйце мало своє призначення.
Чи охоче вчаться діти цього ремесла?
Так. Але якщо батьки не підтримують заняття дитини, тоді в кінці кінців воно зникне.
Які існують символи?
Є загальні символи, а є характерні для окремого регіону. Наприклад, хрест – це загальний символ. А ось коників, оленів пишуть тільки на Гуцульщині. Буковина, Поділля характеризуються елементом «ес». Взагалі це дуже цікава наука, яку би варто знати кожному.
Як розрізнити справжню писанку від штучної?
Якщо людина не виросла з цим, то тоді складно. Для початку потрібно знати, які писанки пишуть у твоєму регіоні та вивчати її відмінності з іншими.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Патріотична хвиля української моди
У зв’язку з останнім політичними подіями чи змінилось ставлення до народного мистецтва?
Думаю, що змінилося, але в гірший бік. Усі одночасно захотіли одягнути вишиванки, але мало хто задумувався над тим, щоб пошити її самому. Колись це робила кожна жінка. Зараз найпростіший спосіб – купити на базарі, але за цим нічого не стоїть. Але з іншого боку, це, можливо, найменша спроба стати українцем, самоідентифікуватись. Багато людей носить вишиванку, бо це «модно». А що вона насправді означає – мало кого цікавить. Можливо, у цьому винні трохи й художники, етнографи, які не надали правильних взірців. На одній сорочці може бути по кілька узорів. Дивлячись на сучасну вишивку, одразу хочеться задати кілька запитань його майстриням, адже всі норми порушені.
Спілкувалася Соломія Мардарович
