0
0
21 листопада 2014 р. представники Блоку Петра Порошенка, Народного фронту, “Самопомочі”, Радикальної партії Ляшка й “Батьківщини” підписали проект тексту коаліційної угоди.
Нижче наводимо короткі результати побіжного аналізу цього документу у контексті соціальної політики.
Питанням соціальної політики присвячено 2 розділи: XV-й та XVI-й.
Основні знакові моменти, які простежуються у Коаліційній угоді, полягають у наданні більшої відповідальності організаціям третього сектору (неурядовим організаціям) у соціальній сфері; зменшенні або повному скасуванні пільг; реформуванні сфери охорони здоров’я шляхом створення ринку медичних послуг, на якому будуть створені рівні умови для постачальників послуг різної форми власності, а також умови для подолання корупції в сфері забезпечення медичними препаратами.
Проте коаліційна угода, схоже, складалася досить поспішно, адже має багато недоліків, які, боїмося, завадять цьому документу працювати.
Узагальнюючи їх, можна зазначити:
1) Угода не розглядає досить багато актуальних проблем сьогоднішньої соціальної політики (зміна підходів до взаємодії профспілок, роботодавців, організацій громадянського суспільства та держави у вирішенні соціально-економічних проблем країни, питання про соціальні ліфти тощо); вирішення інших проблем прописано досить поверхнево і викликає ряд питань;
2) У реформі охорони здоров’я не згадуються такі актуальні питання, як внутрішньолікарняні інфекції, безпека пацієнтів, етичні аспекти, медичне капеланство, за аналогією з військовим (нагадаємо про Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 р. №677-р, яке регламентує розвиток інституту військових духівників, які мають надавати духовну підтримку в українській армії). Текст угоди свідчить про те, що його розробники не переймаються тим, що у медицині мають використовуватися мультидисціплінарні, комплексні підходи;
3) В Угоді простежуються дві протилежні думки: перша про те, що соціальна політика має бути більш ліберальною, вільною, і друга – про те, що процеси у сфері соціальної політики необхідно централізовано регулювати “зверху”;
4) Що найважливіше, багато важливих пунктів угоди, представлених як такі, що будуть започатковуватися новою “перезавантаженою” владою, були ініційовані та вже впроваджувалися попередньою державною адміністрацією (щонайменше, починаючи від 2008 р.). До таких відносимо пенсійну реформу, підготовлену у 2010-2014 рр., створення сучасної і справедливої системи адресного надання пільг і компенсацій, розрахунок та запровадження соціальних стандартів за всіма видами соціальних послуг, що надаються державою, запровадження для обов’язкового використання клінічні протоколи з переліком послуг та розмежуванням рівнів тощо.
Зокрема, угодою пропонується оптимізувати організацію соціального захисту за рахунок організації обміну даними між різними органами влади. Хоча, чи це буде можливе за умов скорочення апарату Міністерства соцполітики та зменшення його фінансування, – велике питання. Пропонується забезпечити більшу прозорість фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Проте не згадується Пенсійний фонд, через який, за оцінками експертів, проходить сума, що дорівнює дві третини держбюджету (340 млрд грн). Також пропонується розвиток системи недержавного соціального страхування. Проте, скоріше за все, в сучасних реаліях в Україні буде йти мова про створення “кишенькових” фондів. Хоча й закони “Про загально обов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення” набули чинності з 1.1.2004 р., але тільки в 2009 р. уряд затвердив концепцію реформи, згідно якої в 2010-2014 рр. будуть реалізовані заходи з впровадження другого рівня пенсійної реформи, а у 2014-2017 рр. намічене безпосереднє її впровадження. Тобто автори коаліційної угоди “попали пальцем у небо”, адже вищезгадана реформа все рівно буде здійснюватися.
Ризикує бути проваленою через непопулярність саме у середовищі фахівців інша давня ініціатива – введення обов’язкового медичного страхування. Адже, наприклад, у Києві так і не було на практиці запущено пілотний проект з медичного страхування.
Вважаємо надзвичайно популістським положення: “Остаточне скасування системи пільг та привілеїв для усіх посадовців. Ніхто не матиме жодних пільг у зв’язку зі своєю посадою”. Адже це суперечить всім нормам. В Україні справедливими пільгами, наприклад, такими, які мають соціальні працівники центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг), які щоденно обслуговують декілька громадян за різними адресами, користується досить багато осіб. Скоріше, пільги мають бути адресними, але саме цього у документі не записано.
Коаліційною угодою передбачається розвиток мережі неприбуткових установ, які покривають потреби соціально-незахищених верств населення щодо надання соціальних послуг. Проте, вважаємо, що це нонсенс, адже це не завдання партії – розвивати такі мережі громадянського суспільства, які розвиваються незалежно від волі партії. Угодою декларується необхідність передбачити відповідні механізми їх фінансування. Але чому не згадано конкретно про державне соціальне замовлення, яке може бути абсолютно легальним і сучасним механізмом фінансування суспільно-корисної діяльності НУО?
У контексті реформи охорони здоров’я пропонується створити Центр реформ в системі охорони здоров’я, максимально залучити до його функціонування представників громадянського суспільства. Тільки не зрозуміло, який механізм буде у реалізації цієї ініціативи? Бо вже є досить багато робочих груп і міжвідомчих координаційних рад, зокрема, при Міністерстві охорони здоров’я, які вже багато років поспіль потроху реформують різні конкретні аспекти цієї сфери, координуючи цю роботу у іншими державними структурами (ВР України, КМУ і т.д.). Одним із аспектів реформи буде здійснити урівняння у правах лікарень різної форми власності (хоча, вважаємо, що це буде майже неможливо, особливо, порівнюючи умови функціонування певної міської клінічної лікарні та, наприклад, приватної лікарні “Борис”). Також дуже перспективним у цьому процесі було би уможливлення неурядовим, благодійним організаціям участі у наданні медичних послуг. Вважаємо, що у корені змін мав би бути розвиток лікарського самоврядування. У цьому процесі важливо, по-перше, щоб лікарі не боялися вийти з системи, по-друге, щоб МОЗ їх відпустив з “клітки”, у якій вони наразі є. Але у коаліційній угоді про розвиток автономії закладів йдеться лише дуже побіжно. Хоча й інший пункт про запровадження єдиного інформаційного простору для збору, обробки та прогнозування клінічних та фінансових даних, створення єдиного реєстру пацієнтів та їх медичних даних змусив нас дещо засумніватися, чи взагалі планується лібералізація сфери охорони здоров’я, чи ні? Адже знову йде мова про єдиний центр збору даних і фактично про монополізацію інформації. Певний заклик до лібералізації та розвитку ринку медичних послуг міститься у наступному пункті про “запровадження інтегрованої медичної допомоги, сприяння добровільній інтеграції закладів у лікарсько-госпітальні об’єднання з можливістю подальшої спеціалізації лікарень-учасниць корпорації (медико-соціальні заклади, хоспіси і т.д.)”. Проте, вважаємо, що в нашій країні це буде радше примусово. Необхідно, щоб цим процесом керували менеджери-економісти, маркетологи і т.д., до порад яких прислухаються керівники закладів охорони здоров’я. Одним із механізмів цього процесу могло би бути створення опікунських, наглядових рад при закладах охорони здоров’я як інструменту залучення додаткового фінансування та оптимізації діяльності закладу. Проте про цей не популярний у лікарському середовищі крок в Угоді – ні слова.
Документом пропонується реформа у фармацевтичній галузі задля доступу громадян до ефективних та безпечних препаратів.
Нагадаємо, що “євромайданівський” міністр охорони здоров’я О. Мусій намагався розв’язати питання щодо подолання корупції, пов’язаної саме з закупівлею лікарських препаратів, але це були марні зусилля, які закінчилися його скандальним відстороненням від виконання службових обов’язків.
З огляду на вищезазначене, коаліційна угода свідчить про те, що в українському політикумі все ж таки зберігаються різні погляди на шляхи вдосконалення соціальної політики в нашій державі. Разом з тим, беручи до уваги опубліковане Анатолієм Шарієм доручення прем’єр-міністра України від 04.12.2014 р., щодо опрацювання підготовлених Мінфіном пропозицій щодо законодавчих актів України, у якому йдеться про встановлення режиму жорстокої економії бюджетних коштів і фактично перехід до “шокової економіки”, можна зробити висновок: соціальна політика в Україні зберігатиме тенденцію до “затягування пасків” і обидва документи є свідченням цього.
Олександр Вольф
БО “Асоціація за демократичне майбутнє”
