0
0
Щоденник Александра Васовича, писаний протягом 2014-2015 років у Криму й на сході України – важливе джерело інформації про події російсько-української війни.
Сербський журналіст Александар Васович у березні 2014 року особисто бачив у Криму своїх співвітчизників, які “допомагали братам-козакам” захоплювати Крим. Поряд з документами офіційних установ свідчення очевидців демонструють картину анексії і спростовують байку про “добровільність” приєднання Криму до Росії.
Ми вважаємо, що такі записи слід якомога більше поширювати в світовому інформаційному полі, тому регулярно публікуємо уривки щоденника Александра Васовича на сторінках “Українського Простору“. Будемо вдячні всім, хто розповість друзям у соцмережах про ці публікації.
Щоб знати – треба читати.
Сімферополь
13 березня 2014 року.
Виїжджаємо вранці трасою на Бахчисарай (головна дорога з Сімферополя на Севастополь), щоб знайти четників.
Там їх п’ятеро, як з фільму “Битва на Неретві“. Власне, я бачив чотирьох, бо п’ятий був у масці й весь час сидів у кущах, тож я так і не знаю, який він на вигляд. Шапки у них усіх з китичками, як у Гірської королівської гвардії Ніколи Калабича*, валєвського землеміра. Командир, брат Братислав з Крушевця, каже, що приїхали вони сюди надати моральну підтримку братам донським козакам, які прийшли в Крим пояснити місцевим, що їм краще бути в складі Росії.
Козаки окрім одного всі в масках, тож я й не бачив, чи схожі вони на Тараса Бульбу (який, утім, запорозький козак) чи на Кочубея (котрий теж не з Дону, а з Кубані, з Катеринодара). Той, що без маски, був схожий на сільського вайла. Ні вусів, ні оселедця він не мав, ні червоних шароварів, зі слідами дьогтю, ні юхтових чобіт, ні дорогої шаблі – нічого… Один з них щось тягне й все озирається, чи ніхто не забере.
Люди в машинах нервуються. “Кому вони допомагають? Кого захищають? Мені ніхто не загрожує і не погрожує”, – каже один із Севастополя. Другий парубок, татарин, каже: “Ці серби – не хто інші як окупанти”. Таких була більшість. Лише один водій вантажівки підтримав сербських братів.
Їдемо назад у Сімферопољ на розмову з прем’єром Аксьоновим Сергієм Валерійовичем. Тут його ще називають Гобліном. На ньому італійський костюм і дорогі туфлі. Каже, що надасть українським військовим коридор для вільного виходу з Криму, татарам удвічі підвищить дотації, а 80% кримчан проголосують за незалежність (що місцева Рада все одно вже проголосила) і приєднання до Росії.
У будівлі уряду – мов у Смольному під час “Великого жовтня”. Заходять і виходять революціонери, колишні й нові чиновники. Майорять прапори. Твориться держава.
Надворі черга перед банкоматами. Знімання грошей обмежили до 500 гривень (близько 50 доларів). Один підприємець (працює в сфері будівництва) кже, що його робота стала, бо вже давно ніхто не підвозить ніяких будматеріалів.
Був у кав’ярні, що називається “Дикањка”. Їв борщ і пельмені (схоже на равіолі, але краще). Вино місцеве, “Інкерман мерло”.
Александар Васович
З сербської переклав Володимир Криницький
*Нікола Калабич (1906–1946?) – один з очільників руху четників, командир Гірської королівської гвардії, колишній начальник кадастрового управління у Валєві, офіцер резерву армії Королівства Югославії.
